У Марії, здавалося б, ідеальне життя: чоловік, що любить, двоє чудових дітей і затишний будинок. Але якось вона отримала лист із суду, в якому повідомлялося, що Павло подав на роз лучення. Коли Марія розповіла чоловікові про лист, він підтвердив, що деякий час обмірковував це і вирішив все ж таки роз лучитися. Марія була спустошена. Квартира, де вони жили, належала Павлу, тому Марія та її діти були змушені виїхати. Діватись не було куди, і вони переїхали на дачу. Мати Марії була проти такого переїзду, звинувачуючи в розлученні дочку, а ось її батько поклявся помститися Павлові.
Марія залишилася справлятися з усіма складнощами, що звалилися на неї, сама, без будь-якої підтримки. Марія не працювала, бо її молодша дочка часто хво ріла, і роботодавець її звільнив після кількох місяців. Павло тоді запропонував їй залишитися вдома, тому що його прибутку сім’ї вистачало. Однак після розлучення Марія знайшла роботу у продуктовому магазині та записала доньку до місцевої школи. Її син Назар відмовився ходити до школи і натомість вирішив жити зі своїм батьком.
Марія адаптувалася до нового життя, щосили зводячи кінці з кінцями. Воду вони з донькою набирали з сусіднього колодязя, готували на грубці та обходилися зарnлатою Марії та алі ментами Павла. За рік їх переселили у двокімнатну квартиру у новому будинку. Зрештою Назар повернувся до матері, пояснивши, що жити з батьком та новою дружиною було нестерпно. Марія була вдячна за повернення сина і вибачила його. Вона вирішила зосередитися на теперішньому та майбутньому, а не зациклюватися на минулому. Як же це все-таки важливо: рухатися далі, забувши всі образи та рани.