Нещодавно до нас у місто приїхали на обстеження мої свекри, і ми прожили разом кілька днів. Це був суцільний головний бі ль, і я відчувала, що за кожен день, проведений з ними, я втрачаю роки свого життя. Вони все життя прожили в селі, і було видно, що до міського життя вони не звикли: витрачали багато води та газу, і навіть коли мила посуд, свекруха включала гарячу воду щосили.
Це було так само, якби гасити іскру пожежним гідрантом. Я спробувала запропонувати їй використати менше води, але вона не слухала мене. Спати з ними в одному будинку було неможливо, тому що вони сильно шуміли в туалеті і прокидалися рано-вранці. Я не могла більше терпіти і одного ранку просто сказала свекрусі лягти і відпочити, але вона наполягла на тому, щоб доnомогти мені зі сніданком. Це було дуже напружено для мене, і я відчула полегшення, коли вони нарешті пішли, хоча мені здавалося, що цей момент не настане ніколи.
Під час їхнього перебування я мало не знепритомніла на кухні, коли побачила, як вони їдять вилками з моєї дорогої тефлонової сковороди. Я лютувала і зажадала, щоб вони відшkодували шкоду. Чоловік тоді відвів батьків до іншої кімнати, а я nлакала над зіпсованою сковорідкою на кухні. Потім свекруха поклала гроші на стіл і тихо пішла. Після того, як вони пішли, прийшов чоловік і, м’яко кажучи, розкритикував мене за nогану поведінку до свекрухи. Але я пояснила, що в мене нервовий тик і що моє психічне здо ров’я важливіше за те, що про мене думають. Сковорода була тефлонова, і мені було дуже зручно користуватися нею, тому я замовила їй нову на заміну, проте зіпсовані нерви було неможливо відновити.