Я 52-річна жінка, яка довгий час веде відособлене, незалежне життя. Нещодавно я отримала звістку від родичів, що моєму літньому батькові потрібна доnомога, а тітка ще намагалася пояснити мені, що я nогана дочка, бо нічого не роблю. Чесно кажучи, я не бачила свого батька багато років, і спробую пояснити, чому. У моїх батьків були дуже nогані стосунkи, і увага батька завжди приділялася моєму молодшому братові, який був для нього всім. У дитинстві я часто почувалася зайвою, і мої батьки не цікавилися моїми успіхами у школі.
Після закінчення середньої школи я вступила на бюд жет і пішла з дому, щоб утримувати себе самостійно. Тему батьків я закрила після того, як не стало моєї мами, та й з братом я особливо досі не спілкуюсь. Це все, що я знала про свою сім’ю до тих пір, поки мені не зателефонувала тітка і не сказала, що мій батько захво рів і потребує догляду. Вони переконали мене, що це все-таки мій тато, і настав час забути і пробачити минулі образи. Але я не хочу дбати про незнайомця.
Я не отримував жодної фі нансової підтримки від нього та не отримала жодної спадщини. Я не відчуваю себе зобов’язаною доnомагати батькові, який ніколи не виявляв жодного інтересу до мого життя. Більше того, мій брат, який живе і працює в Німеччині, зателефонував тітці і сказав, що він не може зараз повернутися додому, щоб піклуватися про свого батька через роботу. Несправедливо щодо мене брати на себе цю відповідальність. Я вважаю, що кожен обирає свій шлях, і мій батько вибрав той, який довів його до теперішнього стану. Де це писано, що я маю дбати про нього просто тому, що за документами він мій батько?!