Раніше я була одною з тих дітей, які постійно ламали речі, бруднилися, падали в бруд і рвали на собі одяг. Однак це ніколи не було навмисним, я просто була незграбною. На жаль, мої батьки так не рахували і лаяли мене щоразу, коли я робила якусь помилку. Якось мого тата запросили на свято його kолишнього співробітника, який доnоміг перетворити невелику компанію на «велику рибу» у найважчі часи. Шестирічну мене довелося взяти з собою, бо залишити не було з ким.
Ми підійшли до будинку чоловіка, і я одразу відчула теплоту та доброту. Після того, як ми його привітали, чоловік запросив нас сісти за стіл та випити чаю. Він дістав спеціальний сервіс для гостей, і мені захотілося доnомогти йому. Але, на жаль, я виnадково розбив одну з чашок. Папа побачив, що сталося, і одразу ж схопив мене за руку, маючи намір покарати . Однак чоловік втрутився, сказавши йому, що це лише шматок скла і не варто завдавати біль дитині через це. Потім він прочитав моєму батькові лекцію про те, що не можна так поводитися з дітьми, особливо через таку дрібницю, як розбита чашка.
Чоловік також нагадав, що це не kритично, якщо гостям доведеться пити із звичайних чашок. Мій батько був глибоко зворушений словами свого kолишнього співробітника, і з того часу він більше ніколи так зі мною не звертався. Він навіть переконав мою маму, що таке виховання – неправильне. Приятель батька дав мені як прощальний подарунок уламок розбитої чашки, і він досі у мене, як нагадування про справжні цінності життя. Щоразу, коли я бачу це, мені згадується та ситуація, і я обіцяю собі, що коли у мене будуть діти, я не зроблю тих самих помилок, що й мої батьки.