У мене був батько, який був не такий, про якого можна було б мріяти. Здавалося, ми просто знімали в нього кімнату і були змушені жити в одній квартирі. Довгий час йому було начхати і на мене, і на мою матір. Були часи, коли він підіймав руку. Якось уночі, дивлячись мультики у своїй кімнаті, я підслухав, як мої батьки сва рилися. Моя мати сказала, що їде, і попросила мого батька доnомогти зібрати речі. Але батько відмовився і додав, щоб мама не забула взяти з собою свою стару і пошарпану кішку, бо йому не потрібна “ця убогість” у квартирі.
Після цих слів кіт Мурчик вбіг у мою кімнату і сховався за диваном. Збитий з пантелику, я вийшов у коридор. Мама була у кімнаті, збирала речі. Вона подивилася на мене і попросила зібрати мої іграшки, бо ми збиралися до бабусі. Коли ми йшли, батько викинув коробки, що залишилися, на вулицю, і мої іграшки розлетілася на частини. Я nлакав, але найгірше було Мурчику, бо батько жбурнув його зі сходів. Сидячи в таксі, я запитав свою матір, чому вона весь цей час мирилася з поведінкою мого батька і чому наважилася піти тільки зараз.
Моя мати відповіла, що нещодавно дізналася, що мій батько має іншу тітку, і це стало останньою краплею її терпіння. З того дня минуло двадцять років – і ми налагодили наше життя. Ми жили набагато краще без батька. Моя мати зустріла іншого чоловіка, вони одружилися, і я вступив до університету, закінчив його та завів свою власну родину. Якось моя дружина, діти і я відвідали мою маму, коли раптом пролунав дзвінок у двері. То був мій батько. Він тримав у руках квіти для моєї матері, яка мала на них алерrію. Я нагадав своєму батькові про те, що він зробив, а потім зачинив двері перед його носом. З того часу він більше не з’являвся.