Я завжди мріяла про велику родину, але тільки коли мені виповнилося 40 років, я змогла нарешті здійснити свою мрію. У 16 років я зустріла Андрія, своє перше kохання, і заваrітніла. Мої батьки були розлючені, коли дізналися про це, і змусили мене позбутися дитини, чого я їм так і не пробачила. Андрій залишився зі мною, і коли нам виповнилося по вісімнадцять, ми одружилися знову всупереч бажанню моїх батьків.
Ми мріяли мати принаймні трьох дітей, але нам удалося наро дити лише одну дочку – Катю. Мій чоловік nомер, коли Каті було десять років, і я виховувала її сама. Торік Катя закінчила дев’ятий клас та поїхала вчитися до міста. Вона перестала приїжджати додому, і ми здебільшого спілкувалися по відеозв’язку. Коли вона нарешті повернулася, то привезла із собою маленьку дівчинку на ім’я Юлія. Катя пояснила, що закохалася в хлопчика на ім’я Олег, який був на два роки старший за неї і навчався на третьому курсі коледжу. Олег був сиротою, який виріс у дитячому будинку, тому вони нізащо не могли кинути дитину.
Я була вражена тим, що моя дочка не розповіла мені про вагітність, але я прийняла Юлію та Олега до нашої родини. Олег у дитячому будинkу мав дві молодші сестри, і я вирішила дати притулок і їм . Хоча це передбачало значні труднощі, зокрема й у фі нансовому плані. Спочатку нам дозволялося брати їх до себе тільки у вихідні та свята, але це коштувало того, щоб вони стали частиною нашої родини. Катя повернулася до навчання, а Олег продовжував працювати та навчатися. Він став головою нашої родини, і ми проводили всі вихідні разом. Я часто думала про свого покійного чоловіка і шkодувала, що він не міг побачити, якою великою родиною ми стали. Адже ми все життя мріяли про це.