Мої стосунkи із сестрою Оксаною ніколи не були близькими. Вона переїхала до обласного центру, вийшла заміж, і в неї наро дився син. Тим часом я залишилася у рідному домі, вийшла заміж та наро дила чотирьох дочок. Я завжди покладалася на свою матір у доnомозі з моїми дітьми, і зараз я їй дуже вдячна.
Щоб отримати свою спадщину, я переконала свою матір, мовляв, оскільки в мене більше дітей, будинок пови нен належати мені. Моя мати погодилася, а Оксана нічого не заперечила. Незважаючи на все, вона nродовжувала регулярно відвідувати нас. Я турбувалася, що якось Оксана заявить права на свою частку спадщини , тому уникала її. Мама заспокоїла мене: у разі чого ми можемо віддати їй ділянку землі, якщо вона наполягатиме.
Минув час, мої дочки виросли, вийшли заміж і створили свої власні сім’ї. Син Оксани виїхав за кордон, а вона овдовіла та поїхала працювати до Італії. Вона надсилала нам посилки з італійськими продуктами і nродовжувала робити це протягом багатьох років. Якось Оксана повернулася на батьківщину і запропонувала моїй дочці свою порожню квартиру. Її син одружився і планував залишитися за кордоном, тому вона хотіла, щоб хтось наглядав за квартирою. Моя молодша дочка погодилася переїхати туди, і я була зворушена великодушністю моєї сестри. Бачачи її доброту, я подумала, що Оксана – найблагородніша людина на світі. Навіть не знаю, чи вчинила б я так само на її місці.