Я навіть не знала, що багато авіакомпаній мають таку послугу, що дитина може летіти в літаку сама, але за умови, що її в аеропорту зустрінуть родичі. А самі батьки при цьому нікуди зі своєю дитиною не летять. Але виявляється, така послуга справді є, але тільки вона платна. І ось нещодавно моя подруга Світлана випадково дізналася, що я лечу у відрядження до міста, в якому живе її мама. Ось Світлана і захотіла, щоб я відвезла її 13-річного сина в гості до бабусі. У нас із Льошею були нормальні стосунки. Син моєї подруги цілком адекватний підліток. Я мала просто полетіти разом з Льошею в літаку, а в аеропорту його мала зустріти бабуся, мама Свєти. Таким чином, Світлана хотіла заощадити гроші на платній послузі. Вона попросила мене куnити квиток для її сина. Частину грошей за квиток вона перевела відразу ж, а решту грошей обіцяла віддати найближчим часом. Я погодилася. Адже я не думала, що з цим будуть якісь nроблеми.
Але виявилося, що Світлана зі своїм чоловіком мали виїхати раніше. А мені треба було провести цілий день з Льошею вдома. — Та ти просто нагодуєш його вечерею і ви разом поїдете з ним до аеропорту. Його речі я вже зібрала! – Радо повідомила мені Світлана по телефону. Мені це не дуже сподобалося: адже мені довелося їхати на роботу з валізою, яку я зібрала для відрядження. Але подітися вже не було куди. Ми з Льошею повечеряли, і я вже викликала таксі, щоби їхати в аеропорт. А тут Льоша раптом почав щось шукати та викладати речі зі свого рюкзака. Я запитала: — Льоша, що ти шукаєш? Ти навіщо викладаєш речі? Адже зараз приїде таксі! – Та гроші у мене тут лежали. Дві тисячі! Я не зрозумію, куди їх мама поклала, але їх немає в рюкзаку! – повідомив мені Льоша засмученим голосом. Я побоя лася, що ми запізнимося в аеропорт, і тому дала Льоші свої гроші, сподіваючись, що Світлана потім мені їх віддасть. Льоша зрадів, і ми поїхали в аеропорт.
В аеропорту Льошу зустріла бабуся, і я зі спокійною душею поїхала у своїх справах. Потім Льошу додому вже забрала сама Світлана. Минуло три тижні. Звичайно, я вже повернулася додому і Світлана теж повернулася додому. Але вона мені не дзвонила і грошей за квиток не повертала. Я почекала ще тиждень, а потім подзвонила їй сама і сказала про те, що я дала її синові дві тисячі рублів, бо він не міг знайти свої гроші. Я запитала про те, коли ж Світлана поверне мені гроші за квиток. — Гроші за квиток я тобі поверну найближчим часом. А про те, що ти давала гроші Льоші, я взагалі чую вперше! – відповіла мені Світлана. Потім вона послалася на важливі справи та відключилася. Минуло вже два тижні. Світлана мені не дзвонить і гроші не повертає. Я вже дуже шkодую, що дала Льоші гроші. Більше дзвонити мені незручно та просити повернути борг теж незручно. Ось тому я для себе вирішила, що більше ніколи не доnомагатиму нікому таким чином.