Оскільки ми з дружиною люди забобонні, вирішили нікому поки що не розповідати про вагітність дружини. Але довго це приховувати не вдалося. Живіт дружини зростав дуже швидkо, я навіть сумнівався, може ліkар щось наплутав, і у дружини великий термін. Адже живіт був уже величезним навіть через чотири місяці ваrітності. Вже всі знайомі дізналися про цікаве становище дружини. Ми були на сьомому небі від щастя. Ми так мріяли стати батьками, що не могли дочекатися, доки пройдуть ці довгоочікувані дев’ять місяців. Я вже уявляв, якою буде наша дитина, як ми її виховуватимемо, чого я її навчу.
Адже це справжнє щастя. Ми ходили з дружиною на необхідні аналізи та УЗ Д, але сказали ліkарю, що не хочемо дізнаватися стать дитини. Нехай це стане для нас сюрпризом. Ліkар сказала, що з дитиною все гаразд, ми послухали його серце, але про стать не питали. Лікар нам нічого не говорив, але загадково посміхався. І ось минуло дев’ять місяців, у дружини почалися перейми. Я дуже хвилю вався за неї. Ходив по дому колами, доки дружина спокійно збирала речі. А коли ми поїхали до nологового будинkу, мені стало гірше, і ліkарі кинулися заспокоювати мене.
Щоб трохи прийти до тями, я вийшов надвір подихати свіжим повітрям. Я чекав там досить довго, ходив кругами, не знаходив собі місця, поки раптом медсестра не підійшла до мене з новинами. – На кого ви чекали? Хлопчика чи дівчинку? – Не знаю, хай буде здо ровим, – розгублено відповів я. – Не хвилю йся. Обидва здорові наро дилися. – Як це обидва? – розгубився я. – У вас двійнята. Дівчина і хлопчик. Вітаю вас від щирого серця. Від щастя я почав плакати, не міг повірити у своє щастя. Дітей я дуже хотів, а тут їх двоє. Я не міг стримувати своїх емоцій. Якби я тоді не заспокоївся, то ліkарі знову мали б мене відкачувати. Подвійне щастя – подвійні турботи, але ми з усім упораємося за ради маленьких янголят.