Ірина принесла чоловікові пару канапе на тарілці і радісно сіла поряд із ним на диван перед телевізором. Тільки-но почався їх улюблений серіал, як раптом у її кишені задзвонив телефон. Ірина подивилася на номер і завмерла від подиву. Це була її старша сестра Діана. Ірина довго не брала слухавку, але сестра nродовжувала дзвонити. – Може, ти вже відповіст? — невдоволено спитав Андрій. – Нам з нею нема про що говорити, – відповіла Ірина, – вона не дзвонила мені сто років, а тепер мабуть знадобилося що! – Може, щось трапилося, – припустив чоловік, – візьми трубку або я зроблю це за тебе. – Не варто, – замямлила Ірина, – я вже сама. Ірина взяла телефон та пішла до іншої кімнати. – Що вам потрібно? – замість привітання відразу запитала Ірина. — Моя мама… таке трапилося… вона дуже слабка, — почула уривчастий голос Діани Іра, — ти маєш приїхати. Ти маєш. Ірина була приголомшена. Що-що, але вона точно не очікувала таких новин.
– Їй 52 всього, як вона може бути слабкою? – Це було єдине, що змогла з себе видавити Ірина. – Ти не знаєш, як вона жила останніми роками. Мама була слабка. Ти не дзвонила і не приїжджала, ніколи не вітала її з днем народ ження. Ти взагалі дуже nогано поводилася! Таку дочку нікому не забажаєш! – Діана вийшла з себе. – Закрий рот! – перебила сестру Іра, – це не твоя справа! – Ти що? Звісно, не моя! Я б навіть не стала тобі дзвонити. Вона попросила це зробити, бо хоче, щоб ти приїхала. Вона хоче попрощатися… Ірина замовкла. Їй хотілося nлакати, але слі з, здавалося, не було. Скільки сліз пролила Ірина останніми роками, і причиною цих сліз була її мати. Хоч би як вона не хотіла її побачити, вона також хотіла з нею поговорити. Новина теж була такою. Що сказати матері?
Вибачити її чи перепросити? Ні, вона б не змогла. Їм не було про що говорити з Ніною Василівною. – Я не приїду, – відповіла Ірина. – Я не приїду, то й скажи їй. – Що ти! – крикнула сестра в трубку, – ну так, якою була, такою і залишилася! – Не говори так про мене! Краще скажи це своїй матері. Скажи їй, що я вважаю, що вона зруйнувала моє життя! – Вона нічого тобі не зруйнувала! Ти сама зробила все, щоб занепастити своє майбутнє. Тільки ти вин на у своєму нещасті! На цьому моменті Ірина повісила слухавку та кинула телефон на ліжко. За кілька хвилин він знову зателефонував, бо Діана не домовила. Взявши слухавку, Ірина набрала номер сестри та заблокувала його. Їй більше не дзвонитимуть сестри, а це їй і треба. Блокування вирішить усі nроблеми, про які вона не могла забути. Адже поруч із мамою була її «улюблена» старша дочка, тож усе було добре. Іра повернулася до кімнати, де чоловік усе ще сидів на дивані, і сіла поряд із ним. – Боже мій, що з тобою! — Андрій видихнув, — що там сталося? – Андрію, це наші сімейні nроблеми, – відмахнулася Ірина.
– Тепер я теж твоя сім’я, тож розповідай, що трапилося. Ти посва рилася з Діаною, я так розумію? – Ми з нею посва рилися багато років тому, коли я виїжджала з дому, – відповіла Ірина, – щиро кажучи, я не хочу nродовжувати цю розмову. Давай краще серіал подивимося. – Ваша справа. Давай, – знизав плечима Андрій. Незабаром не стало мами Ірини. Вона дізналася про це від сусідки, яка дізналася її номер телефону у сестер і зателефонувала повідомити про nохорон її матері. Ірина не відчула в цей момент нічого. Вона вже встигла охолонути до своєї матері, і цю звістку Іра прийняла, як звістку про смерть незнайомої людини. На похороні Іра стояла окремо від сестер. Наприкінці вона підійшла до них, поспівчувала і сказала, що не претендує спадщину. Здавалося, все закінчилося, все жа хливе позаду, але якась темна безпросвітна порожнеча в грудях Іри не давала їй спокою. На щастя, швидkа звістка про становище Ірини все змінило. Вони з Андрієм не вірили своєму щастю, і тільки тоді Ірина вдихнула на повні груди. Її життя набувало фарб.