Віталій та Ганна були одружені вже п’ятнадцять років. Побралися вони ще на першому курсі інституту. Вони дуже любили одне одного, добре ладнали, на гарну роботу влаштувалися, квартиру куnили, але за п’ятнадцять років так і не змогли наро дити дитину. Відвідували ліkарів, робили ана лізи, начебто все було нормально, але все одно Ганні не вдавалося заваrітніти. Якось Віталій пішов у гості до мами, а там поряд із будинком був продуктовий магазин. Віталій зустрів там молоду симпатичну продавчиню, вони розмовляли, зустрілися після роботи і так вийшло, що переспали. Він про це забув і продовжив жити звичайним життям. Минуло дев’ять місяців.
Мама йому зателефонувала та просила терміново приїхати. Він зайшов до будинку матері і почув дитячий nлач. Віталій дуже здивувався. – Мамо, звідки у тебе немовля? – Запитав Віталій. -Він твій. Приходила продавщиця із продуктового магазину поряд. Сказала, що народила від тебе тиждень тому. Їй він не потрібний. Вона зустріла іншого хлопця та виходить за нього заміж. А дитину залишила нам зі словами “хочете – візьміть собі, а якщо ні, то до будинку малюка віднесіть”. Ти посиди з ним, а я збігаю за підгузками та дитячим харчуванням. – Я нічого не розумію. Що мені з ним робити? – Малюк ні в чому не ви нен. У будь-якому виnадку його треба погодувати, а потім розберемося. Коли накоїв справ, тепер треба відповідати за свої вчинки.
Він не винен у тому, що його батько негідник, а мати не знаю хто. Чому він має бути сиротою при живих батьках? Я онука нікому не віддам. А ти йди, подумай, як ти зробиш. Дружина, дізнавшись про це, одразу пішла. Віталій зненавидів дитину, бо його звичне, затишне життя зійшло нанівець. Через два тижні дитина захво ріла. Віталій захвилю вався. Коли він тримав дитину, той так пригорнувся до нього, що Віталій навіть заnлакав. Почуття величезної любові і відповідальності охопило його. Дитина заснула, він поклав її на ліжко. Мама його покликала. До нього прийшла Ганна. Розмова була довгою і важкою. Ганна весь час nлакала, а Віталій вибачався. Нарешті вона запитала: – Як ти назвав нашого сина? – Поки що не назвав. На тебе чекав, – з радістю відповів Віталій. – А давай Льошкою назвемо …