“Чоловік Марії загуляв…” “Ніч провів із цією безсо ромною Вікою…” “Віці б тільки мужиками крутити! Виведе з родини, пограється і вижене…” Все село гуло. Сергій, ніби вірний чоловік, і той потрапив під чари Віки. Забув про дружину Марію, та про сина Павлика… Того ж дня Марія зібрала речі в сумку, забрала сина і пішла до мами. Повернувся Сергій із роботи, а вдома нікого. Кинувся до матері, благо та жила у сусідньому будинку. – Де Марія? Де Павлик? – Пішла вона від тебе. І правильно зробила. Сам зруйнував свою родину!
До Віки ночувати пішов! – Та не було в нас нічого! Віка мене просила два мішки пшона привезти. Я й завіз. У дорозі в мене голова розболілася. Ось я і попросив Віку допомогти, вона ж медсестрою працює. Віка покликала мене чаю попити. Сказала, що миттю головний бі ль зніме. Ось я до неї зайшов. Випив чай і більше нічого не пам’ятаю. Вранці прокинувся і бігцем на роботу. Що мені робити, мамо? – Спробуй з Марією поговорити. Зателефонуй їй. Через дві години. – Мамо, Марія зі мною говорити не хоче. Скидає дзвінки. Я вже й до неї ходив. Не пустила до хати. Вигнала. Нічого не хоче чути. Подумала, подумала свекруха і пішла до Віки. На роботу. – Зізнавайся, Віка, що ти з Сергієм зробила?!
– Нічого! Ко хання у нас! – Тож він одразу ж побіг до дружини та сина? Ти що йому в чай підмішала? А якби не розрахувала, і мій син взагалі не прокинувся? – Та нічого з ним би не трапилося… – Зрозумівши, що промовилася, Віка замовкла. – То значить не брехав мені син! Пам’ятай, Вікторіє, все повертається! А зло тим паче! Я ж зараз можу по селі чутку пустити, що ти, користуючись знанням ліkів, мужиків приманюєш. Як ти гадаєш, як розбухне слух. Тобі воно потрібне? – І що мені робити? – Розкажи Марії всю правду! Про що говорили Віка та Марія, нікому не відомо. Та тільки Марія сама зателефонувала Сергію, і зажадала, щоб той прийшов за нею та проводив додому.