Наближалася чергова – двадцята, річниця весілля. Аня дивилася на себе у дзеркало та репетирувала посмішку. За цим заняттям її застала дочка. – Мамо, що ти робиш. – Зображаю щасливу заміжню даму, щоби традиційна сімейна фотографія була на рівні. Дочка застигла: – Мамо, а хіба ти нещаслива з батьком? – Ні, чому ж. Гріх сkаржитися. Ось тільки феєрверків в наших від носинах давно немає, і я зовсім не розумію його потяг фотографуватися щороку і змушувати всіх і кожного розглядати наші альбоми і захоплюватися. Та й не захоплюється ніхто вже давно… Аня пішла на роботу, а її дочка так і завмерла в коридорі. Увечері до Бориса подзвонив старенький фотограф, у якого вони вже традиційно робили свої сімейні фотографії: – Боренько, добрий вечір! Адже скоро ваша річниця, я правильно пам’ятаю? Так от цього разу я вас сфотографувати не зможу.
Я у санаторії. Але ви не хвилю йтеся, мій учень зробить це не гірше, якщо не краще за мене. А перед тим, як піти фотографуватися, ви напишіть на окремих листочках назви тих географічних місць, які вам дорогі і занесіть йому. Але не підглядайте один в одного. Добре? – А навіщо це потрібно, Віталію Інокентійовичу? – Ну, примха у хлопця така. Ви вже не полінуйтеся, зробіть це, будь ласка. Те, що вони побачили у студії у молодого фотографа, буквально вразило подружжя. Замість весільної nодорожі вони пішли в похід. На озеро. Удвох. На весілля їм подарували професійну фотокамеру та Боря їх весь час знімав. У студії на них чекав цілий перформанс із цих фотографій на всі стіни. Фотографії були живі. Вони змінювали один одного, занурюючи подружжя то в одне, то в інше враження.
І це супроводжувалося відповідними звуками. Коли все закінчилося, до студії зайшов фотограф та вручив їм конверт. – Вдома подивіться, – посміхнувся він. Аня з Борисом були так вражені тим, що сталося, що навіть не згадали, що приходили фотографуватися. У конверті опинилися ті самі фотографії. – Прийдеться завтра знову піти. Ми ж не сфотографувалися, – задумливо сказала Ганна. – А знаєш що? Давай візьмемо дітей та з’їздимо на наше озеро. Заодно і сфотографуємось. На Аню дивився не чинний Борис, а веселий і такий рідний Борька, за якого вона вийшла заміж. Перед сном Аня зайшла до спальні дочки: – Оленко, це ж все була твоя витівка? Олена посміхнулася. – А чому саме ці фотографії? – Тому що, озеро було єдине місце, яке ви обидва вказали у своїх списках.