З Віктором ми познайомилися на дні народженні спільних знайомих. Після цього він взяв мої контакти і іноді запрошував погуляти. Спілкувалися ми спочатку чисто дружньо, але потім Вітя став проявляти знаки уваги. Коли він став за мною доглядати, у мене в голові щось клацнуло: «а раптом він той самий?» Вітя відповідав середньостатистичному жіночому стандарту:
був симпатичний, неnогано забезпечений, вірний, ніжний, уважний. Незабаром у нас почалися стосунkи. Можу сказати, що я ніколи не відчувала себе такою захищеною поруч з чоловіком. Спочатку Віктор був налаштований серйозно, вже після декількох місяців став говорити про шлюб. І ось розмови поступово стали втілюватися в реальність. Я думала, що буду всім задоволена, але душу гризуть сумніви.
До того ж мене дуже сильно стало тягнути до одного з друзів мого рідного брата. Нерозумно буде не виходити за такого чудового хлопця, але чи правильно виходити заміж без сильних почуттів? Віктору зізнатися у своїх сумнівах я боюся, впевнена, він дуже неrативно відреагує. Батьки вже планують який ресторан бронювати, а я перебуваю в якомусь дуже похмурому настрої. Може, більш досвідчені у від носинах порадять: що мені робити?