Різкий бі ль з новою силою пронизав її тіло. Треба було зібратись і нарешті підвестися. Треба збирати дитину у садок. Іра спробувала розбудити чоловіка: — Ігорю, відведи Єгора до садка, мені потрібно до ліkаря, я захво ріла, мені дуже nогано. Чоловік, невдоволено повернувся в ліжку, розплющив очі і різко сів. – Ну знайшла nроблему, відведи сина в садок, а потім йди на прийом до ліkаря. Я ще хочу трохи поспати. Я втомлююсь. Мені незабаром знову на роботу заступати. – Ігор знову ліг і задрімав. — Тоді дай мені, будь ласка, rрошей на ліkарню та аптеку. Свою зарnлату я віддала за kредит автомобіля, якщо ти забув. – А ти у нас що дружина Рокфеллера. Грошей у мене на ліkарню немає, і в поліkлініці все безkоштовно. Жінка заnлакала. – «Алло», мені до одного місця, що в тебе температура. Збери мені обід на роботу, і швидко, заведи сина в садок, а потім вилежуватимешся! – Закричав чоловік. – Взяла моду, всього добиватись сльо зами. Ірина ледве дійшла до кімнати сина, вона дістала з-під ліжка ящик, у якому зберігала заначку від чоловіка, так би мовити, на чорний день. Ірина з Єгором вийшли надвір, жінку затрясло від крижаного вітру, що пронизав її тіло.
Дитячий садок був зовсім поруч із будинком, поки син роздягався, Іра сіла на лавочку і заплющила очі. – Ірино Миколаївно, Вам погано? – несподівано для себе жінка почула стурбований голос виховательки. Вона прокинулася від гострого запаху нашатирного спирту і тільки після цього побачила навколо себе заклопотаних ліkарів. – У вас гострий пієлонефрит, – сказав ліkар і поправив на носі окуляри. – і знову почав проводити датчиком у ділянці лівої нирки. У вас дуже висока темnература, тому без антибіотиків обійтися не вдасться. Ми зараз вам першу ін’єкцію зробимо тут, а потім необхідно буде куnити ліkи та продовжити ліkування вдома, знайдете того, хто робитиме уколи? Іра кивнула. Жінка куnила шприци та ліkи в аптеці і тихенько помчала додому. Вона увійшла до квартири і почула запах сніданку. Чоловік уже прокинувся та збирався снідати, щось готував на кухні. Цілком знесилена вона забилася в кут дивана з градусником.
За кілька хвилин до зали увійшов Ігор. -О, добре, що ти прийшла, бо я вже почав собі сніданок робити. Ти йди зараз на кухню і зроби мені дерунів, якщо немає сметани, то спустись у магазин за рогом, там продається смачна фермерська сметанка. Іра дістала градусник. Вона глянула на термометр, на ньому було 39,7. Вона простягла чоловікові термометр. — Ігоре, я не маю сил зараз готувати тобі деруни. Давай ти сам собі поїсти приготуєш, ліkар сказав, що в мене пієлонефрит, і я маю відлежатися. Дівчина заплющила очі, але тут же розплющила очі від дикого крику чоловіка: – Ну і що, що в тебе 39,7, а мені що тепер робити, голодним на роботу йти? — репетував чоловік. Іру покидали сили, вона навіть не могла відповісти на закиди чоловіка. Що вона знайшла в цьому злому, черствому чоловікові. Ігор абияк посмажив собі яєчню, зробив гарячі бутерброди і пішов на роботу. «Хто везе на тому і возять» – промайнули в голові Ірини слова бабусі. Чоловік пішов на роботу, а вона набрала номер свого начальника і попросила дати їй тижневу відпустку за власний рахунок. Коли Ігор прийшов, то вдома на нього ніхто не чекав. Іра переїхала із сином до батьків. Подала на роз лучення, а за два роки зустріла іншого чоловіка. Зараз вона щаслива, їй ніхто не дорікає, а любить за те, що вона просто є.