Андрій натішитися не міг на свою дружину Вікторію. Десять років у шлюбі, а він заkоханий у неї досі. З того самого моменту, як побачив її вперше. Через рік, після тієї зустрічі, вони зіграли весілля, і вже десять років він радіє, що має таку дружину. І красуня, і вміла і дбайлива господиня, і любляча мама для їхніх двох синів-близнюків. Коли вони наро дилися, вони були повними копіями матері. Від Андрія нічого в них не було. Чоловік, грішною справою, навіть запідозрив, а чи його це сини. Але тест на батьківство, проведений таємно від дружини, не підтвердив його сумнівів. Сини його. Все було просто чудово. Але… І на сонці є плями. А про “плями” своєї дружини, Андрій дізнався зовсім недавно… Того дня Віка сказала йому: – Андрію, треба їхати до мами. Вона захво ріла. – Їдь сама. Я тобі не помічник, – сказав Андрій. Справа в тому, що він боя вся своєї тещі.
Сильна, життєрадісна жінка чомусь вселяла трепет зятю. Йому було дуже важко під її пильним поглядом. Тому за ці десять років він лише раз п’ять був у неї в гостях. – Ні. Ти мені там потрібний. Її нещодавно із ліkарні виписали. Про ліkарню Андрій не знав. Зрозумів, що справа серйозна, і поїхав. Коли увійшли до квартири тещі, і зять побачив Світлану Семенівну, яка сиділа в кріслі, він ахнув. Замість сильної, стрункої жінки, він побачив згорблену, висохлу, злякану стареньку. Віка потягла Андрія на кухню. – Мамі потрібен постійний догляд. Я не хочу, щоб ми забирали її до себе. Тома (своячка Андрія), теж не хоче забирати її до себе. Мені потрібна твоя підтримка.
Я говоритиму, а ти тільки погоджуйся. – А що ти хочеш запропонувати? – Доглядальницю в цю квартиру ми пускати не хочемо. Раптом мати перепише на неї квартиру. Тому – лише притулок. – Але чому не до нас? Місця багато. Ти не працюєш… – Не хочу! – відрізала Віка. І ось сестри вже дві години собачилися, кому доглядати хвору матір. Андрій вийшов на балкон. Подзвонив матері. – Мамо, теща хво ра. Їй потрібний догляд. А доньки хочуть здати її до богадільні. – Вези її до мене, синку. Я наглядаю за нею. Андрій увійшов до вітальні, коли сестри вже гарчали одна на одну. – Замовчите ви, обидві! – гаркнув він на них, потім підійшов до тещі, присів перед нею навпочіпки і сказав, – Світлано Семенівно, мама запрошує вас жити до себе. Ви згодні? Теща погладила зятя по голові і сказала: – Дякую, синку. Я згодна. – Віка, Томо, збирайте речі мами. Сьогодні ж перевеземо її до мами.