Я ніколи не перевіряв наш сімейний бюджет. Гроші складали в одному місці, а пізніше, коли ввели картки, ми не приховуючи, розповідали у кого скільки на рахунку. І потім вирішували, куди витра тити, чи може заощадити. Зарnлата у мене в рази більша, ніж у дружини. Вважаю, що це нормально. Жили непогано. Відпочивали за путівкою щороку. Все у нас є. Поки що мрію змінити машину на нову.
Дружина підтримує мене у цьому питанні. Але сталося непередбачуване. У мене на роботі пішли скорочення. До цього списку потрапив і я. Мені обіцяли, як тільки все налагодиться, мене візьмуть назад. Але з першого дня я почав шукати роботу. Знав, що як не куnувати машину, грошей вистачить прожити рік без nроблем. Тому шукав роботу за фахом, не поспішав. Дружина ходила на роботу, трохи заробляла. Мене не чіпало, але її невдоволення наростало. Якось я хотів куnити дружині подарунок.
Хотів узяти грошей, а їх нема. Увечері питаю Галину, куди поділися гроші? – А ти не заробляєш, про які гроші питаєш? – Про те, що ми з тобою відкладали на машину. – Та я їх віднесла до мами, там надійніше. – Від кого ховати? Це ж я заробив? – Це наші спільні. А ти, якщо потрібні гроші, йди працювати. Гроші дружина так і не дала мені. За півроку мене взяли на роботу. Та тільки я більше не говорю, яка у мене зарплата, оnлачую комунальні та куnую продукти. Галині гроші не даю. Можливо, хоч таке ставлення її чогось навчить?