Мати Андрія була самітницею в далекому селі, не бажаючи бачити ні сина, ні його дружину. Вони з мамою не дуже ладнали, вона ображалася, що він віддав перевагу великому місту, і тому всі його спроби доnомогти їй та підтримувати зв’язок нічим розумним не увінчалися. Аж до того, що він навіть на похорон її не потрапив, але той самий будиночок, в якому вона жила, був переписаний на його ім’я, оскільки він був єдиним живим родичем.
Андрій із дружиною довго не могли поїхати до села. Якби не бажання привезти мамі квіти, він би, може, взагалі закинув цю ідею. У планах вони мали вирушити саме на цвинтар, а потім заскочити до мами додому, щоб подивитися, що там з речей залишилося. Розраховуючи, що в будинку вони будуть одні, вони знатно здивувалися наявності у всіх кімнатах чоловічих речей та самого хлопця, що був біля печі .
Він працював на маму вже понад п’ять років. Доnомагав із городом. Мама вважала його мало не своїм другим сином. Хлопцеві піти було нікуди, тому він сам упорядковував мамин будинок, але речі ніякі не чіпав і віддав його дружині всі мамині kоштовності і навіть грошові заощадження. Він попросився пожити в будинку, поки вони його не продадуть. Спочатку вони справді хотіли позбутися будинку, тому що дача у них є. Але зваживши з дружиною приблизний дохід і те, що хлопець залишиться без даху над головою, вирішили взагалі не продавати. Обговоривши все, вирішили переписати будинок на нього.