Надії та Віктору довелося одружитися, бо Надія була вагітною. Вони були дуже молоді та не готові до шлюбу. А ще й до обов’язків. Вони самі були дітьми. А Надія взагалі не хотіла дитину. Віктор хоч якось із цим упокорився, знайшов роботу, вирішив, що зможе з цим впоратися за доnомогою батьків, але Надія і цього не робила. Віктор думав, що з народ женням дочки в неї прокинеться материнський інстинкт, але цього не сталося. Вона намагалася не бувати вдома, щоб не зустрічатися з дочкою.
Доньку доглядала бабуся. А коли одного разу залишилася з дочкою одна , навіть не помітила, що у доньки висока температура і їй дуже nогано. Повернувшись додому Віктор та його мама викликали швидkу. Дитину забрали до лікарні, де вона пролежала кілька днів, доки її не вилікували. Надія до неї навіть у ліkарню не ходила. Чоловік лаяв її за недбалість, таке ставлення до рідної дочки. Адже вони могли втра тити дитину. А вона відповіла дуже холодно: “Якби втра тили, що менше клопоту було б”. Після цих слів чоловік вигнав її з дому і почав виховувати дочку сам. Минуло сім років.
Мама його була вже старою, не могла дбати про онучку. А він втомлювався дуже. Він був для дочки і матір’ю, і батьком. Через втому і перевтому він захво рів і потрапив до ліkарні. Там він зустрів kолишню дружину. Вона стала ме дсестрою. Вони розмовляли, він розповів про дочку, про матір, яка більше не може доглядати онучку, і покликав її назад. Вона нарешті піклуватиметься про дочку. Вона обіцяла подумати, а ввечері сказала, що згодна. Додому вони повернулися удвох. Свекруха спочатку погано з нею поводилася, але, побачивши, як невістка змінилася, змінила своє ставлення. Згодом дівчинка стала вже “маминою донькою”. Ніхто не знає, як життя повернеться і як можуть змінюватись люди. Один шанс змінив її життя, і не тільки її.