Ольга зовсім не звертала уваги на Олексія. Завжди вважала його просто сусідом. А коли провчилася в інституті і повернулася назад у село, якось по-іншому подивилася на нього. Він став високим, струнким і гарним хлопцем. І вона теж покращала за той час, що навчалася в місті. Він почав її зустрічати з роботи, у них закрутився роман, і вони вирішили одружитися. Відразу після весілля вони вирішили жити окремо, куnили собі будинок у селі та перевозили свої речі з батьківських будинків. Вона облаштувала будинок, як мріяла, а Олексій хотів збудувати собі ферму і почав працювати у цьому напрямі.
Якось Олексій привіз речі з батьківської оселі, а Ольга пішла доnомагати. У багажнику машини вона помітила коробку, взяла її, але пізніше, коли чоловік уже був на роботі, вона виявила, що там жіночі туфлі. Вона одразу змінилася в обличчі. Спочатку подумала, що це подарунок для неї, але вони не були новими, тому цей варіант відпав. Їй не терпілося, коли ж чоловік повернеться з роботи, щоб у нього розпитати. Вона все чекала, чекала, і сама вигадувала найгірші варіанти появи цих туфель. Коли їй вже набридло про це думати, вона принесла коробку фарби і вилила фарбу в коробку прямо на туфлі.
Закрила коробку та залишила біля ганку. Чоловік повернувся, і вона спитала його про коробку. Той сказав, що це черевики дружини його друга, що це він їх у машині забув, а завтра забере. Але Ольга не повірила. Але вранці той прийшов і попросив свою коробочку. Побачивши фарбу на туфлях, він завмер, а потім вирішив, що майстер щось переплутав і треба йти з ним лаятися. Вона його зупинила, розповіла правду та заnлатила за туфлі. Ще довго над цією історією сміялися, а Ольга перестала сумніватися у чоловікові. Щоразу, коли був хоч маленький привід недовіри, вона одразу згадувала історію туфель і заспокоювалася.