Мого чоловіка не стало у п’ятдесят років. До цього він нашу сім’ю забезпечував від і до. Після, турботу про сина мені довелося взяти на себе. Подруга запропонувала поїхати до Іспанії на заробітки. Так і вийшло, що останні двадцять років я доглядала пані. За цей час одружила сина, дочекалася трьох онуків. Потім він продав нашу трикімнатну квартиру в місті, додав свої накопичення та збудував будинок у передмісті. Я йому регулярно надсилала гроші. Коли онуки підросли, я вирішила, що настав час і про себе подумати. Хотілося повернутись на батьківщину. Ми з сином домовилися, що надіслані мною гроші він копитиме і купить мені квартиру. Через 3,5 роки, після цієї нашої розмови, я повернулася.
Назавжди. Коли увійшла на подвір’я синові, у нього з дружиною очі полізли на чоло від подиву. – Мамо, ти навіщо приїхала?! – Як це “навіщо”? Вернулась додому. Невже незрозуміло? – Своєю чергою здивувалася я. – І на який час? – Запитала невістка. – Взагалі повернулася. А чому ви так дивуєтесь? Адже я для цього і просила купити мені квартиру. Вас не хочу стискувати. Відразу переїду туди, почну ремонт. – Розумієш, мамо, з квартирою проблеми, – промимрив мій син. – Які ще “проблеми”? Ти не купив мені квартиру? – Купив, купив, заспокойся. Навіть відремонтував. – Так у чому ж справа?
– Розумієш, річ у тому, що квартира зайнята. – Що означає “зайнята”? Ким. – Світланою, твоєю онучкою. Вона вийшла заміж, і ми пустили їх туди жити. Ти ж не сказала, що повернешся. – А навіщо, на твою думку, просила купити мені квартиру? Щоб була! Чи тобі все треба розжовувати? – Але ж це твоя внучка. – І де я житиму?! – Ну… Поки що з нами. – Поки?! … Коротше, я вимагала звільнити мою квартиру. Свого часу я подбала про свого сина, тепер нехай він подбає про свою дочку. І знайде їй житло.