До магазину зайшла жінка під 50 років. Ніна підійшла до неї. – Добрий день. Чим можу доnомогти? – У мене незабаром ювілей, мені б що-небудь порядніше і дешевше, – ніяковіючи, сказала жінка. – У нас великі знижки на торішню колекцію. Проходьте будь ласка. Ніна обрала кілька суконь та проводила клієнтку до роздягальні. – Одягайте. Подивимося, що вам найбільше підійде. Відвідувачка, одягаючи одну за одною сукні, виходила до неї. Але Ніні жодне не сподобалося. Жінка, з обличчя продавця-консультанта, зрозуміла це.
– Мені теж жодне не подобається, – зітхнула вона. Потім додала, – дня за два прийду з сином. Може й підберемо щось із останньої колекції… За два дні Ганна Семенівна прийшла разом із сином. Ніна аж затремтіла, побачивши за її спиною високого, статного красеня. – Знайомтеся, Ніночко, це мій син Андрій. – Ходімо, Ганно Семенівно. Я для вас підібрала дві сукні. Думаю, вони вам сподобаються, – сказала дівчина. Жінка приміряла обидві сукні. Вибір Ніни їй сподобався. – Що скажеш, Андрійку? – Беремо все. Ти в них дуже гарно виглядаєш… Наступного дня Андрій зустрічав Ніну із квітами. Після роботи.
Передав запрошення мами на свій ювілей. – І в якому статусі я туди прийду? – Як друг. Влаштовує? – Цілком, – відповіла дівчина. Того дня вони довго гуляли, потім сиділи поряд на ювілеї Ганни Семенівни, потім зустрічалися щодня. Минуло два тижні. Андрій прийшов до Ніни на роботу. – Я завтра від’їжджаю. Я розумію, що два тижні – це дуже мало. Але ти перша дівчина, яка сподобалася і мені, і мамі. Хочу, щоб і ти поїхала зі мною. Відразу скажу – у статусі нареченої. Чекатиму тебе на вокзалі. А щоб не бути голослівним, ось! – Він дістав оксамитову коробку і передав її Ніні. Другого дня Андрій з матір’ю стояли на пероні. До них йшла Ніна. А на пальці у неї виблискувала обручка.