Макс вважав себе найщасливішою людиною на світі. Робота з дуже гарною зарnлатою, чарівна зовнішність, щедра вдача і дотепна мова дозволяли йому легко завойовувати симпатії жінок. І Макс користувався всіма цими благами на повну котушку. По роботі він часто мав їхати у тривалі відрядження до міста “Б”. Сам мешкав у місті “А”. І в обох містах у нього були цивільні дружини. У місті “А” серйозна та струнка Марина, у місті “Б” пухка веселуха Вікторія. Так і жив Макс на два міста, із двома дружинами. Жив, не тужив і горя не знав. – Дорогий, я вагітна, – сказала Марина.
– Ко ханий, я вагітна, – за місяць вторила Вікторія. Макс був радий обом дітлахам. За дев’ять місяців. – Мариночко, я куnлю тобі подарунок – машину. – Дорогий, мені нічого не треба, купи, краще, нашому синові подарунок – квартиру… – Віку, який подарунок ти хочеш за дочку? – Мені, kоханий нічого не треба. Купи подарунок для дочки квартиру. Макс і радий, що в нього такі господарські дружини собі нічого не хочуть, все дітям. Пройшов місяць. Приїхав до міста “Б”, на нову квартиру дочки, де мешкають Вікторія з донечкою. – Навіщо приїхав? Марина набридла?
Повертайся до неї! Повернувся до Марини, на квартиру, яку купив синові. – Їдь до своєї Вікторії! Так, протягом тижнів Макс виявився і без дружин, і без дітей, і без квартир. Через деякий час. – Марино, ти від кого заваrітніла? – Запитала Вікторія. – Від свого шкільного шанувальника. Уявляєш, досі мене кохає. – Заміж кличе? – Кличе. Але я не хочу. Робота є, квартира є, син є. Навіщо мені зайвий біль голови. А ти від кого заваrітніла? – Від начальника. Він роз лучений, і давно підкочував до мене. А коли я твоє повідомлення отримала, то сиділа та ревіла. Ось він і почав мене втішати. Успів. – Заміж кличе? – Кличе. Я ще не вирішила…