Місто заливало холодним осіннім дощем. Саме шум дощу по сусідньому даху і висмикнув Олену зі сну. Надворі було темно, хоча на годиннику майже сім. Вона дивилася у вікно, лежачи на ліжку. Через сильну зливу не було видно вулиці, тільки темні розмиті постаті будинків та дерев. Як відправляти дитину до школи за такої погоди? Може не будити? — Як же холодно… — зіщулившись, пошепки сказала Олена. Звичка вранці розмовляти з чоловіком. Чоловік пішов, а звичка залишилася . У квартирі ще не увімкнули опалення, було прохолодно.
Накинувши на себе ковдру та уткнувшись у подушку, Олена вирішила nродовжити сон. Вона пролежала півгодини. Совість не давала спокою – треба будити дочку. Олена поставила чайник, розбудила доньку, пішла готувати бутерброди. Але для нормального бутерброду у холодильнику нічого не знайшлося. Вона намазала булку згущеним молоком. Останнім часом взагалі нічого не хочеться. Ось і холодильник уже був повністю пустим. Осінній дощ посилив і так поганий стан. Цей стан не проходив уже майже три місяці. Після Сашка, вона зовсім загубилася. Спочатку вони іноді бачилися, бо треба було вирішити шлюборозлучні справи, а потім не бачилися взагалі. Він регулярно, за домовленістю, надсилав гроші для доньки.
Дзвонив дочці та забирав її на прогулянки. Але Олена намагалася уникати особистих зустрічей із ним. Вона намагалася переконати себе, що все в неї чудово. Усміхалася на роботі, змінила зачіску. Але чи все так добре? Спочатку вона мала порив прибрати з квартири все, що нагадує Сашка. Але ось минуло стільки часу, а вона досі не прибрала його сувеніри на полиці, його чоловічий парфум, його улюблений кухоль. Потрібно прибрати, бо важко дивитися на них. Минуло кілька років. Одного разу пролунав дзвінок у двері. Олена відкрила та побачила свого kолишнього чоловіка. Він був у дуже nоганому стані. Він почав плакати та вибачатися. Олена не розуміла, що відбувається. Сашко не вмів вибачатися, але в його погляді було таке, що хотілося пробачити. – Я люблю тебе, Оленко! Дуже вас з Анею люблю. Спасибі тобі! І нехай ця хустка буде хусткою примирення, а осінь нехай змиє все дощами.