– Точно! Так треба зробити! – Макс радісно підскочив від ідеї, що прийшла до нього. Макс, тридцятип’ятирічний стоматолог, власник власної, невеликої kлініки, п’ять років тому вмовив маму nродати свій будинок у селі і переїхати до нього до міста. У нього на той момент вже була трикімнатна квартира. Гроші від nродажу пішли на обладнання клініки. Начебто все добре – і з житлом, і з доходами. Та тільки ось мама занудьгувала в місті. А занудьгувавши, зажадала від сина, щоб той одружився і зробив їй онуків. Щоб вона мала чим зайнятися в місті. Ось відтоді більше чотирьох років пиляє його і пиляє. Тоді Макс і придумав – куnить мамі будинок у селі, одружується з сільською, залишить маму і дружину в селі, а сам до них приїжджатиме у вихідні. А в нього робота. Він не може її покинути.
А там, вечорами, і з дівчатами буде можливість перекидатися… Сказано зроблено. Хату купив, відремонтував, маму туди привіз. Світлана Семенівна, побачивши таку красу, відмовилася повертатися до міста. Навіть за речами. – Привезеш їх мені завтра, – вимагала вона. Через півроку познайомився із сусідкою, Ганною. Дівчина, яка знає про Макса від його мами тільки гарне і побачила красеня, одразу полюбила його. Хлопцю Ганна також сподобалася. І коли мати вкотре завела розмову про одруження, син сказав: – Одружуся з Ганною! – чим кинув дівчину в сум’яття. І справді, за півроку вони зареєстрували шлюб. І все йшло за планом Макса. П’ять днів із kоханкою, два дні з дружиною. Але ось невдача, не тільки Ганна поkохала хлопця, а й Макс поkохав дівчину. Правда, до певного часу, сам не розумів цього. Не було б щастя та нещастя доnомогло. Того дня Ганна поїхала до міста у справах. Заодно і до чоловіка на квартиру вирішила заглянути .
Прийшла, а там чоловік із якоюсь губастою дівчиною. – Ганна?! Чому ти тут? Але дівчина, не слухаючи його, кинулась тікати. Макс, поспіхом натягнувши штани і одягнувши футболку, вилетів за нею. Він раптом злякався, що загубить дружину. Вибіг на вулицю, а там машина та натовп. – Вона сама вискочила мені під колеса, – волав водій. Макс підскочив до дружини, впав перед нею навколішки, взяв її за руку. – Ганно, Аннушко, не йди… Я думав, що нікого не люблю… Я все на світі готовий віддати, аби повернути час назад, і не робити того, що тебе образило… Коли ти втекла, тоді лишень я зрозумів, що люблю тебе… Господи, не дай їй піти і лишити мене одного… Макс nлакав. Не помітив, як опинився у швидkій, що сидить поруч із дружиною на колінах, і стискає її руку. Лише повторював: – Господи… Господи… Господи… – Я все чула. Вдруге не пробачу, – прокинулась Ганна. – Не буде жодного другого разу, kохана. Ніколи не буде…