– Мамо, ти ж знала. Так? – Ти про що, дочко? – Що Макс має іншу. – Знала. Промовчала, бо ти б мені не повірила. – Тож ти наполягала, щоб я шукала роботу? – Саме. – Знаєш, Макс наговорив багато поганого і пішов до цієї своєї. Що мені робити, мамо? – Взяти себе до рук і шукати роботу. – Але Макс обіцяв утримувати нас. – Робота потрібна тобі, щоб струснутись… – Мамо, я завтра починаю стажування у стоматологічній клініці. І зарплата там хороша… Через три місяці фігура Інни прийшла в норму, робота з людьми змушувала її стежити за своєю зовнішністю та одягом. – Інно, ти сильно змінилася. – Дякую, Максе.
Але ти чого такий змучений. – Багато працюю. Сумую за дітьми і за тобою. – А мені ніколи сумувати. Робота багато часу забирає. – Інно, пробач мені, будь ласка. Я тобі наговорив всякої нісенітниці. Ти чудова мати і чудова дружина, вибач, що не зміг оцінити. – Максе, я не тримаю на тебе образи. – Я люблю тебе, Інно. Давай спробуємо почати спочатку… *** Інна з Максом та дітьми знову живуть єдиною родиною. – Інно, кохана, ти через роботу нічого вдома не встигаєш. Може, підеш звідти і почнемо жити, як і раніше? Моїх грошей з лишком вистачить на всі наші витрати.
Я, як згадаю смак твоїх котлет та пиріжків із грибами, слиною виводжуся. – Максе, не наполягай. Я не кину роботу і не стану знову “безмозкою куховаркою”. – Інно, ти в мене супер-дружина. Не треба нагадувати мої іді отські слова. – Добре. Я жінка, яка з роботи квапиться додому. І, до речі, я вирішила піти вчитися до автошколи. – Навіщо? Ти ж не хотіла водити. – А тепер захотіла… І сини, і чоловік задоволені новим іміджем Інни. Макс часом навіть ревнує. Інна не все встигає по дому. Але в неї тепер три помічники – чоловік та два сини…