– У мене дружина ваrітна, я скоро стану батьком! – ділився радістю Дмитро, влаштовуючи на роботі маленький фуршет. – Ого, вітаю! – здивувався начальник. — Співчуваю, — приголомшив колега Андрій. – Скоро почнеться: хочу те, хочу це. Ночами в магазин ганятимеш за «делікатесами». І взагалі, ти не розумієш, що на тебе чекає. – А ти звідки знаєш? У тебе дітей немає, — здивувався Дмитро. – У мене немає. Зате у брата того року наро дився, божеволіє. — То це брат, а не ти! – Заперечив Дмитро. — Та дай йому спокій, — втрутився в розмову ще один співробітник. – Зараз почнеться токсикоз, потім істерики, а там наро диться – соплі, живіт, зуби, ор ночами.
Нехай поки перебуває в ейфорії, встигне ще сьорбнути. — Олеже, а скільки в тебе дітей? – уточнив Дмитро. – Великі? – 9 та 11 років. Або 8 та 10? – розгубився Олег. – Щось я вже заплутався, не пам’ятаю точно. — Не слухай їх, Дімо, — підтримала його офіс-менеджер Аліна. – Зараз такого наговорять! Діти це щастя. А ви – молодець. Зазвичай гуляння з приводу народ ження влаштовують, а ви ваrітність дружини відзначаєте. * * * Повернувшись додому, Дмитро переказав дружині розмови із колегами. — Ти мала рацію, що я раніше про вагітність мовчав, і розповів лише за тиждень до nологів. Справді б засмикали. Одні підколки чого варті. Тільки як дитина наро диться, нічого їм не скажу.
Нехай думають, що попереду ще дев’ять місяців. — Та ти не зможеш утриматись, все одно проговоришся, — сміялась Марина. — Поживемо – побачимо. * * * Дитина наро дилася точно у термін, встановлений ліkарем. Маля було здо рове, а батьки щасливі. Заради такої події Дмитро взяв двотижневу відпустку, щоб побути із дружиною та новонарод женим сином. Новоявлений батько дотримав слова, і не сказав в офісі нікому про подію, що відбулася. Зате колеги не втрачали нагоди над ним пожар тувати: — Ну як, до супермаркету за оселедцем із шоколадом уже їздив чи ще ні? — Звісно, їздив, — відбивався Дмитро. – Куди ж без цього? А після роботи колеги зібралися до спорт-бару, матч дивитися.
– Ти йдеш із нами? – Запитав у Дмитра Олег. – Ні, я додому. – Знову? Ну, ти й підкаблучник, одразу додому. Дружина, мабуть, пиляє? Так ніякого життя не буде. — У кожного свої цінності, — спокійно відповів Дмитро, сів у машину і поїхав. * * * – Я вдома! Привіт, мої рідні! – обіймає Дмитро дружину з дитиною. – Привіт kоханий! – поцілувала чоловіка Марина. – Як день пройшов? — Чоловіки з роботи знову в спортбар звали, а я не пішов. У мене навіть є відмазка, дружина ваrітна, — жар тував він. Пізно ввечері, коли малюк уже спав після купання, Дмитро сів біля ліжечка і милувався сином. Роздивлявся обличчя, акуратно торкався маленьких пальчиків, гладив по голові. – Що робиш? – Запитала дружина, зайшовши в кімнату. — Знаєш, у нього твої ніс та очі. Ось я на нього дивлюсь і не розумію. – Чого не розумієш? — Хто вирішив, що якщо ти мужик, то обов’язково маєш після роботи йти кудись, наприклад, у той же спорт-бар пиво пити, а інакше ти – підкаблучник. Чому чоловіки знецінюють свої сім’ї та дітей? Хто відповідальніший за заміну справжніх цінностей? Марина пригорнулася до чоловіка, і міцно обійняла. — Я не знаю хто, і думаю, ми цього ніколи не дізнаємося. Але я рада, що у нас справжня родина. І вдячна Богу за це!