Я забігла до поїзда одразу після роботи. Була така стомлена, добре, що поспіхом встигла зібрати валізу, а то б і на це часу не залишилося. Так сталося, що в мене була верхня nолиця. Я збиралася їхати до мами в гості, треба було їхати всю ніч. От я й подумала, що нічого страաного не буде, якщо у мене виявиться верхня полиця. Все одно спатиму всю дорогу. Тільки після роботи я була така голодна. Добре, що встигла забігти до магазину та хоч трохи їжі з собою прихопити. Бо в поїздах мало що nродають, а їсти хочеться.
І ось на двох нижніх полицях були дві дівчини. Вони були близькими подругами, це стало зрозуміло, бо постійно розмовляли. Я попросила дівчат дати мені трохи місця на першій полиці, щоб я змогла трохи посидіти на столі і повечеряти. Але дівчата мені відмовили, сказали, що збираються лягати спати, а я їм заважатиму. Але виявилося зовсім навпаки. Вони nродовжували базікати. Тоді я знову попросила їх дати мені трохи місця, я була голодною. – Якщо вам так треба сильно їсти, то могли б одразу першу полицю брати, а не другу.
Тож тепер, як хочете, так і їжте на своїй. Нічого не залишалося робити. Я дістала хліб, крихти почали сипатися на перший поверх. А потім я дістала рибні консерви. І тут сталася різка зупинка, потяг загальмував. Я не втримала в руках рибну консерву – і вона впала вниз. Риба і жир потрапили прямо на голову тієї самої дівчини. Дідусь, який лежав навпроти мене, почав так сильно сміятися, ледве втримався і сказав, що так доля покарала її за свою злість. Мені теж стало смішно, а ось треба було дозволити мені трохи посидіти на першому поверсі, чого вони не зробили.