– Чому ви не хочете брати участь у благодійності? Свято влаштувати для дітей із подарунками? Адже це лише п’ятсот rривень. – Якихось нещасних п’ятсот rривень? – З неабиякою часткою сарказму пирхнула Тетяна. – Галино, ви думаєте, що я мільйонерка? Я не маю зайвих грошей! І я не вноситиму су му на вашу благодійність. Будьте здо рові. І Тетяна зачинила двері перед носом у сусідки… На наступний день. – Тетяно, привіт, – Галина вийшла їй назустріч, – добре, що я вас зустріла! Ви знаєте, часу все менше і менше до Нового року п’ять днів, а ви не внесли су му.
Ви одна в домі, хто не вніс грошей на наш захід. – У вас інших справ немає, тільки мене чатувати? – Тетяна обійшла Галину. – Зайнялися б чимось іншим. – Навіщо мені вас чатувати? Я знаю, коли ви повертаєтеся з роботи додому, в цей час і чекаю на вас, — усміхнулася Галина, задоволена своєю кмітливістю. — Не дам я вам грошей! Тридцятого rрудня Галина підловила Тетяну біля входу до під’їзду.
– Я все ж таки не змогла вас переконати, Тетяно. Наш захід пройшов дуже весело! Дітям сподобалося. А ви даремно не прийшли. – Галино, я працюю весь день, дуже втомлююся, дітей у мене немає. Навіщо мені ходити на дитячі заходи? – Але ж через рік ви візьмете участь? – Ні! – А ви знаєте, я зібрала найбільше коштів. Це через те, що я вмію знаходити підхід до людей. Ви зі мною згодні? – Цілком не згодна… Ось є на світі люди, які не розуміють слова “ні”. Їх виганяєш у двері – вони лізуть у вікно. Життя, без таких настирливих особистостей, було б набагато простіше.