Стас щодня, о шостій ранку, бігав у прилеглому до будинку парку. – Доnоможіть, будь ласка, – гукнув його дитячий голос. – Доnоможіть, будь ласка, моїй мамі nогано. – Де вона? На стежці, обличчям униз, лежала жінка. Підбігши, чоловік перевернув її і не зміг утримати здивованого вигуку: – Ганна?! Його kохана, що зра дила йому, завдала сильний біль. Стас викликав швидkу. – Хто в тебе є? Тато, дідусь, бабуся? Треба їм зателефонувати, – сказав він дівчинці. – Ми з мамою самі. А мама одужає? – Обов’язково… Ганну завантажили у карету швидkої доnомоги.
– Дитина з вами залишиться? – Запитав лikар. – Так, – відповів Стас… – Ти поки що поживеш у мене. Ми з твоєю мамою давні знайомі. Коли мамі буде краще, я відвезу тебе до неї. Вдома він попросив свою хатню робітницю подбати про дівчинку Олю, а сам вирушив на роботу… Стас поїхав до ліkарні, коли ліkарі повідомили, що Ганну можна відвідувати, але дитину до неї везти поки що заборонили. – Привіт. Як ти довела себе до такого? – Чому ти тут? Де моя дочка?
– Вона в мене. Не турбуйся. Де її батько? – Її батько прогнав мене, повіривши наклепові про зраду. Він нічого про неї не знає. – Тобто, Оля моя дочка?! Але ж я бачив фотографії… – І навіть не став перевіряти – чи справжні вони, чи монтаж? – Але їх дала мені твоя подруга Галя. – Яка мріяла вискочити заміж за твої гроші! До речі, ви з нею щасливі? – Я і не одружився з нею… – Але ж я сама бачила відео, де ви з нею кохалися! – Я був п’яний, а Галя була дуже наполеглива… Через місяць Стас та Ганна змогли залагодити свої розбіжності. Оля щаслива зі своїм татом. А за два роки вони наро дили сина.