Чоловік останнім часом став затримуватися після роботи. Прийде, стандартний “привіт”, повечеряє і вляжеться на диван перед телевізором. Потім у ліжко і спати. Вранці стандартний поцілунок, стандартний “бувай” і на роботу. Жодних розмов, ніякої уваги до неї. І на риболовлю не ходить, як і раніше. Адже їм нема ще й п’ятдесяти. Донька навчається в іншому місті. Тоня вирішила простежити за Антоном. Офіс покинув своєчасно. Потім дві з лишком години блукав містом. Ноги Тоні з незвички відвалювалися. Додому вона прийшла після нього.
– Ти чому затрималася? – спитав він. – На роботі аврал. Готуємось до перевірки, – відповіла дружина. “Щось він сьогодні розговорився”, здивувалася Тоня. – Ти сідай, відпочинь, а я на стіл накрию, – сказав чоловік. Тоня сіла в крісло, розслабила тіло і не помітила, як заснула. Її розбудив запах свіжозавареної кави. Тоня пам’ятає, що впала в крісло. Втомлена та виснажена. Але прокинулась у ліжку. “Нічого не розумію”, подумала жінка. – Запізнююсь! – підскочила, мов ужалена Тома. – Мила, сьогодні субота. Насолоджуйся кавою в ліжку, – посміхнувся чоловік.
– Ти мені зварив каву? Дякую любий! – Ти так учора вимоталася, що заснула навіть не повечерявши. Не хочеш змінити роботу. – Ні. З роботою нормально. Просто я вчора довго гуляла містом, – ну не казати ж, що стежила за ним. – А я змінив свою роботу. Тепер раніше приходитиму. І ми разом гулятимемо. Хоча ні, не можна. Ти дуже втомлюєшся. Тоді ми з тобою гулятимемо у вихідні. Але не сьогодні. Сьогодні ти відпочиваєш. – А чому не на рибалку? Я завжди хотіла піти з тобою на рибалку. А ти тільки з друзями рибалиш. – Ти серйозно?! Хочеш на рибалку? – зрадів чоловік. – Так. – Тоді сьогодні йдемо за гачками, а завтра йдемо рибалити! Тонь, я такі рибні місця знаю.