Ольга та Тетяна, колись однокласниці, а нині пенсіонерки, котрі живуть недалеко одна від одної, зіткнулися у супермаркеті. – Ану, розповідай, з ким воювала, звідки така тр авма? – Сказала Ольга, показуючи на руку Тетяни в гіnсі, коли перші радісні емоції від випадкової зустрічі стихли. ”З дочкою рідною. Та й не воювала. Посварилися. Здорова баба виросла, але ні на що путнє не придатна, – почала свою розповідь Тетяна. Не працює, по дому нічого не робить, тільки з мужиками вештається . Щомісяця в неї новий кавалер. Я, як вийшла на пенсію, почала підробляти шиттям.
Адже все життя на фабриці швачкою відпрацювала. Ось навички і застосовую. Тому зашити, цьому вкоротити, третьому звузити. Працюю вдома, дочка все бачить. А тут, кілька тижнів тому, пристала до мене, мовляв, дай грошей, я поїду до столиці, працювати влаштуюся. Але я свою Галю знаю, як облуплену. Вона дорогою вже все витратить. От і говорю їй, мовляв, “Звідки в мене гроші, у пенсіонерки?”. А вона – “Ти шиєш, гроші береш, не витрачаєш. Значить, є у тебе накопичення!”. Слово за слово, вона мене відштовхнула і ось результат, – сказала Тетяна, зі сміхом показуючи на руку в гіпсі. – Поки я в ліkарні лежала, вона мої гроші, що я збирала на чорний день, знайшла і поїхала з дому.
Тетяна і в школі була життєрадісною товстушкою – хохотушкою. І до цього дня залишалася такою ж оптимісткою. – Ти, Оленько, заходь до мене частіше. Тепер я вже самотня жінка, шити поки що не можу, сама розумієш, посидимо, чаї поганяємо, молодість згадаємо, — сказала Тетяна, а потім раптом ставши серйозною, додала, — треба було одразу їй ці гроші віддати. Тоді може бути і з рукою у мене було все гаразд, і донечці моїй пощастило б. У мене життя не склалося, то хай хоч у неї все буде добре. “Серце матері все простить недбайливому чаду”, думала Ольга, дивлячись на Тетяну.