Тоня поверталася з відрядження, коли застрягла у ліфті. Застрягла не одна, а з супутником. – Треба було йти пішки. Лише третій поверх, – зашипіла Тоня. – Телефон є? – Запитав попутник. Тоня дістала телефон і розчаровано зітхнула: – Розрядився. – А я свій у машині залишив, – таким самим тоном сказав попутник. – Мене звуть Андрій, – представився чоловік. – Антоніна, – представилася вона. – Вибиратимемося? – Запитав Андрій. – А як? – перепитала Тоня. У цей час Тоня почула голос чоловіка, сміх і стукіт жіночих каблучків. – Ігоре! Ми тут застрягли! Доnоможи! – закричала Тоня і застукала кулачками у двері. Але їх не почули. – Марно, – сказав Андрій. – Треба вибиратись самим. Він спробував руками розсунути двері.
– Дайте і мені схопитися, – сказала Тоня і почала доnомагати Андрію. Хвилин через десять наполегливого пихтіння їм вдалося розсунути двері. З’ясувалося, що ліфт застряг посередині між поверхами. – Як будемо вибиратися? – Запитала Тоня. Запитала спокійно, але всередині вона вирувала. Виїхала у відрядження, а чоловік якусь шалаву в будинок привів?! – Я присяду, ви встанете мені на плечі, я потихеньку піднімусь і виштовхаю вас на майданчик. Так і вчинили. “Ну я до тебе дістануся!”, Шипіла вона, маючи на увазі чоловіка, виповзаючи з ліфта.
Варто було їй опинитися на сходовому майданчику, як відчинилися двері їхньої квартири, і чоловік, що вийшов, з подивом дивився на скуйовджену дружину, босоніж і в забрудненому одязі. – Тоня?! – Хто вона така?! – А чому ти у такому вигляді? І де твої речі? – Ти не ухиляйся! Що за шалаву притяг додому! – Закричала Тоня. – Братці, може, ви відкладете свої розбірки і доnоможете мені вибратися? – подав голос Андрій. Ігор із сусідом витягли Андрія, а заразом і речі Тоні… Тоня вже хвилин двадцять репетувала на чоловіка, коли пролунав дзвінок у двері. – Братку, вибач, моя Катя тут зарядник забула. О, Тоня привіт! А ви чого такі скуйовджені? А голос у діверя, один в один, як у Ігоря.