Після того, як Ганна наро дила трійню, Борис злякався та втік. Але доля вирішила влаштувати їм ще одну зустріч через 5 років.

Ганна з Борисом жили у невеликому містечку. Сучасного медичного обладнання там не було, тому про те, що Ганна вагітна трійнею, вони дізналися тільки коли наро дилися. Ганна була щаслива та розгублена одночасно. Вона мріяла про дитину, але трійня – це здавалося дівчині перебором. А її чоловік, Борис, не тільки був розгублений, а й панікував. Коли матусю з дітьми виписали із ліkарні, він привіз їх додому, а сам зник. Дівчина намагалася додзвонитися до нього, розпитувала про нього через спільних знайомих… Але той, як у воду канув.

У Ганни вистачало турбот із малюками, тому вона незабаром забула про Бориса. З малюками їй доnомагали мама та сестра. За рік Ганна влаштувалася на змінну роботу. Коли вона була на роботі, з дітьми сиділа сестра. Так вони й мешкали, втрьох виховуючи трьох дітей. Коли дітлахам виповнилося по п’ять років, Ганні запропонували перебратися до столиці. З підвищенням на посаді. Дівчина схопилася за цю можливість розпочати нове життя. Квартиру їй виділила фірма, а хороша зарплата дозволила їй найняти няньку.

Життя Ганни, після переїзду до столиці, увійшло у спокійне русло. І так і текло б, якби одного разу в ліфті офісу фірми вона не зіткнулася з Борисом. Той, побачивши дівчину, втратив дар мови. Стильно одягнена, впевнена у собі жінка. Зовсім не така, від якої він утік п’ять років тому. Та ще й на посаді сильно випередила його. Вона – керівник проекту, він – помічник представника компанії. Через два дні Борис підловив її в коридорі, бухнувся навколішки, просив вибачити його, за те, що тоді втік у страху. — Ти стоїш на колінах три хвилини, а я стояла так п’ять років, просячи начальника відпустити мене з роботи, коли діти раптом занедужали. Я орала, як проклята, щоб їм було що їсти, і що вдягнути. А ти втік. Для мене тебе не існує. Вона розвернулась і пішла, цокаючи каблучками — струнка, горда…