Мені було сім років, коли я вперше зустрів свою бабусю. До цього ми з нею не бачилися, оскільки вона виїжджала за кордон. Коли бабуся приїжджала до нас у гості, вона кожному дарувала подарунки. Після цього вона ще якийсь час залишалася з нами, бо їй було дуже нудно. Таким чином ми поступово зблизилися. Мені десять років. Потрібно зробити осінній проект для школи, але я не маю ідей. – Давайте зробимо їжачок і мишей із шишок. На мою думку, все вийде. Мені 11. У сльозах я благав бабусю: – Чому мама не дозволяє мені піти з тобою на прогулянку? Вийшовши з кімнати в тиші на п’ять хвилин, вона повернулася і оголосила, що мама дозволила мені прогулятись. – Ура, наша спільна прогулянка нарешті відбулася! Так, вона лише висловила одну вимогу. Ти зможеш погуляти зі мною наступного разу, якщо повернешся додому без ушкоджень, а не з порваними штанами, що зазвичай відбувається. Мені 13 років.
– Ми з Мишком nосварилися. Бабуся з подивом запитала: – За що? – Він перший почав сипати образами! – Мені байдуже, хто перший почав. Відразу скажу, що кулаками вирішувати питання не вийде, принаймні, не одразу. Ви повинні поговорити та щнайти рішення. Мені 15 років. – Бабуся, ти встигнеш у школу? – Тобі треба, щоб я тебе туди відвезла? Ти, здається, знаєш дорогу. – Ні, батьків викликають до школи. – Як ти поводився? – Та так… Необережно я розбив вікно в коридорі. – Добре, я піду. Але присягни мені, що це був перший і останній раз. – Ну, запевняю! Я дотримуватимусь обережності. Мені виповнилося 18 років. Був Новий рік, і я провів його на орендованій квартирі зі своїми приятелями.
До себе додому я повернувся практично тільки на світанку. На кухні на мене вже чекала мама. – Скажи чесно, ти пив алkоголь? Я відповів, ледве тримаючись на ногах: – Ну трохи, мам. – Про що я тебе просила, власне? – Вона жбурнули в мене рушником. На крики матері прийшла бабуся і швидkо розвела всіх по кімнатах. Вранці я підслухав розмову: – Чи не хочеш згадати вітивки, які ти творила у вісімнадцять років? Мені 26 років. Скоро в тебе будуть правнуки, бабусю.
– Серйозно, чи що? О Боже, невже я дожила до цього випадку. Нарешті! – Через два дні я з дружиною поїду до лікарні, щоб дізнатися стать дитини. – Як тільки дізнаєтесь, подзвоніть мені. – А як же батьки? – Не хвилю йтесь, я скажу їм особисто. Хто перший дізнається – неважливо, вірно? Мені 28 років. Нашим близнюкам уже цілий рік. Якось діалог між моїми батьками та бабусею привернув мою увагу: – Тепер моя черга посміхатися, я гадаю. – У сенсі “твоя черга?” – нервово хихикнула мама. – Насправді я чекала на народ ження правнуків, а тепер хочу налагодити своє власне життя. – Ти впевнена? – Так.