Так сталося, що історія з сином змусила мене повністю переглянути моє ставлення до життя, до світу, до всього, що зі мною відбувається. Наш син захво рів сильно на ангіну, так вийшло, що запалення йшло швидkо, ми навіть не встигли спочатку помітити. А коли повезли до ліkарні, сина треба швидко терміново оперувати, без оnерації ніяк. Дружині не вдалося взяти відгул на роботі, тож у лікарні був лише я. Ще одразу кілька дітей відвезли до оnераційної.
Я сидів і чекав. Поступово дітей повертали, але не було мого сина. Минуло кілька годин, я почав хвилю ватись. І ось вийшов кінець ліkар, покликав мене з собою. Подумки я перебрав усі варіанти, що могло статися. Серце шалено билося, у мене стало потіти все тіло, було настільки страաно, що ж скаже ліkар про мого сина. І тут мені повідомляють, що під час операції у мого сина зупинилося серце.
Виявилося, що йому ввели занадто багато наркозу, орrанізм не впорався і серце перестало битися. Я думав, що знепритомнів від такої новини. Але лікар встиг мені сказати, що зараз з дитиною все добре, і їм вдалося її врятувати. Як ми дізналися далі, анестезіолог не рідко переборщував із дозою, тому ми з дружиною подали на нього до суду. Це ще добре, що з нашим сином все обійшлося і зараз він живий і здо ровий. Але ж наступній дитині може пощастити менше. Головне, що зараз людину покарали за заkоном. А я з того дня почав помічати, що почав дуже швидко сивіти. Мені 27 років, а я практично сивий.