Увечері, після роботи, йду додому, як раптом почула чоловічий голос позаду

Того дня я, як завжди, поверталася з роботи пізно. Зараз пора темніє рано, і уявіть собі, яка темрява панувала о 9-й вечора. Зазвичай мене зустрічає чоловік, але минулого тижня він потрапив до ліkарні та довелося йти самій. Перебігти від автобуса до під’їзду – хвилин 10. Тож я особливо не переживала. Але виявилося, що й цього достатньо, щоб потрапити в халепу. Рушу собі спокійно, нікого не чіпаю, як раптом чую чоловічий голос ззаду: «Дівчино, зачекайте! У вас сотня випала!». Оглядатись не стала, бо була впевнена, що звертаються не до мене. Добре пам’ятала, що не брала великих купюр.

Іду і думаю, що чоловік добрий, напевно. Собі сотню не забрав. Вирішив власниці віддати. Не перевелися ще добрі люди. Чи, може, він так познайомитись хоче. Хто знає. Виявилося, що зверталися до мене. Я йшла, не зупиняючись, поки мене під лікоть зі спини не схопили. Звісно, я дуже злякалася. Чоловік розгорнув мене до себе і сказав: «Я біжу за вами, а ви все не відгукуєтесь. Ось це сотня ваша. Ви впустили. Хтось і таких грошей не має. Будьте обережнішими.» І махає мені перед носом грошима. Він мені це розповідає, а сам сотню тримає так, що не забереш силою. Я спершу розгубилася. Потім нарешті взяла себе в руки і зрозуміла, що тут відбувається. Бачила таке по телевізору.

Advertisements

Там часто цю куnюру пропонують розміняти. Мовляв, дрібніші потрібні. Ви мені по 50 чи по 20, а я вам сотню. Начебто б нічого й не втра чаєш, а насправді куnюра фальшива. Я вирішила, що на повідку у шахрая не піду. Зламаю йому шаблон. До мого будинку залишилося лише кілька кроків. Встигну втекти і втекти в під’їзді. Тож слід було просто завершити діалог. – Да ви праві. Таке благородство у світі тепер рідко зустрінеш, тож залиште цю сотню собі. Буде вдячністю. Куnуйте на неї собі щось. І мій під’їзд камери має. Усі знімають. Чи мало що подумають. Тож залишайте собі. Чоловік завмер. Ошелешив його і відхід від шаблону, і вдавана прихована зйомка. Тож я просто розвернулась і швиденьkо пішла до під’їзду. Я бачила з вікна, що він ще кілька хвилин тупцював на місці, оглядав закутки, відшукуючи камеру, а потім викинув сотню в смітник і пішов.

Advertisements

Leave a Comment