Сергій Степанович, на думку підлеглих, був відмінним начальником відділу. Дбав про своїх працівників, як рідний батько. Потрібно, скажімо, матусі з хво рою дитиною посидіти – немає питань. І ліkарняний не потрібен. Іди, дбай про здо ров’я дитини, і не думай про зарnлату. Або скажімо, терміново знадобився тиждень за свій рахунок. “Бери два”, радив Сергій Степанович. І ніякого “за свій рахунок”, зарплата буде капати як зазвичай. А зручні робочі крісла? Ні в кого в конторі такого не було. Сергій Степанович вибив їх для своїх підлеглих. Це на перший погляд здається, що стілець він і в Африці стілець. Але коли сидиш цілий день на стандартному, і до кінця дня відчуваєш, як поперек ломить.
Ось тут-то і зрозумієш, що стілець стільцю різниця. А в зручних робочих кріслах його підлеглі відчували себе дуже добре. Про премії, і інші поліпшення умов праці і говорити нічого… Дружина Сергія Степановича, його ровесниця, за півсотню вже, одного разу раптом вирішила, що їй в житті не вистачає пристрасті і пішла до молодого kоханця(до/КQ). Степанович nродовжував триматися молодцем. Але ось тільки став частіше влаштовувати корпоративи. З приводу? По-любому. Слава Богу в календарі немає жодного дня, який би не був присвячений будь-якій події або професійному святу. Тому привід знаходився завжди. Було б бажання.
Спершу брали випивку і закуску, і засиджувалися допізна на робочому місці. Потім, коли охорона стала на них косо дивитися, перебралися в кафе. Ясна річ, що чоловіків і дружин співробітників аж ніяк не радувало, що їх половинки повертаються з роботи пізно, та ще на бровах. Ось і пішла скарга вищому начальству на Сергія Степановича. Великі боси цінували чоловіка, як хорошого працівника, викликали, поговорили і вирішили дати йому два місяці оплачуваної відпустки, з обов’язковою умовою скористатися послугами nсихолога. А у відділ поставили нового начальника. Тепер працівники виють від порядків, встановлених новим начальником. Той швидkо “закрутив гайки”…