Олена росла без батька, і чомусь вона ніколи не питала, чому тато з нею навіть не спробував за весь час жодного разу зустрітися. На свій 17-й день народ ження дівчина поїхала з мамою в торговий центр, куnила собі сукню в горошок, повернулася додому, одягла її, покрасувалася перед дзеркалом і запитала: – Мамо, а чому тато ніколи не пропонував мені з ним зустрітися? Невже йому завжди було так начхати на мене? – Звичайно, не начхати йому було, Оленко, ти чого? Це я не давала йому наближатися до нас, – винувато відповіла мати Олени. Жінка саме тоді зрозуміла, що настав час розповісти доньці, чому раптово її люблячі батьки просто перестали жити разом. Батько Олени деякий час працював у Польщі.
Він там жив з іншими українцями, які теж поїхали на підробітки, щоб накопичити собі на найбажаніше. Загалом, коли чоловік повернувся, йому прийшов лист від якоїсь Світлани, яка сумувала за ним і була готова кинути чоловіка та сина за ради батька Олени. Як би потім чоловік не пояснював, що він любить лише маму своєї доньки, жінка виставила його з речами за двері. Той ніколи не переставав писати листи дружині та доньці, але єдине, що він отримував у відповідь – скупі слова «Аліменти отримала» від дружини.
Саме свого дня народ ження Олена вирішила піти в гості до тата. Вона дізналася адресу мами і поїхала. Дівчина очікувала побачити в будинку батька іншу жінку, можливо інших дітей, але там чоловік був один. Він заnлакав, побачивши дочку, обійняв її і довго не відпускав. У будинку батька Олена бачила лише рамки з фотографіями маленької її та її мами. – Ти так схожа на матір, – сказав її батько, але Олена розуміла, що вона копія батька, а ці слова – лише доказ того, що почуття її батька до матері ще не охолонули. З того моменту Олена чітко зрозуміла для себе: мати обов’язково пробачить батька, адже весь цей час вони любили один одного, просто недомовлені фрази та пекуча образа відкладали їхнє возз’єднання.