Свекруха якийсь час жила з нами. Так вийшло, що її рідна дочка, Ганна, кинула її з помешканням. Залишити літню жінку на вулиці ми просто не могли. Свекруха відчувала себе зайвою у нашій квартирі: рідко коли виходила зі своєї кімнати. Іноді ми годинами вмовляли її пообідати з нами. Більше того, мама мого чоловіка підкидала нам грошей зі своєї пенсії, хоча сама отримувала справжні коnійки. Звичайно, я щоразу відмовлялася. Адже проблем із грошима у нас не було, та й ми ніколи не натякали на те, що треба скидатися на продукти чи комунальні. -Невестушка, мені так не комфортно. Я ж розумію, що заважаю вам.
Свекруха цілими днями забирається у нашій квартирі, поки ми з чоловіком на роботі, а донька у школі. Саме таким чином вона хоче віддячити нам за те, що ми не залишили її на вулиці. Коли я розуміла, що свекруха терпить, аби не сходити в туалет при нас, то просто не могла стримати обурення. -Я в гостях, і веду себе відповідно – щоразу відповідала старенька. Якось ми з чоловіком вирішили куnити їй будинок. Доглянули невеликий, але комфортний котедж із усіма зручностями. Частину грошей, необхідних для придбання цього будинку, ми мали.
Другу частину ми взяли у кредит. Свекруха до останнього не могла повірити, що це її дім. Плакала від щастя кілька годин. Як же тепло було на душі, коли ми бачили, як свекруха ходила по ділянці і казала, що і де садитиме. Будинок був оформлено на чоловіка. Навіть свекруха із цим погодилася. Говорила, мовляв , ще не вистачало, щоб Аня і це житло в неї віджала. Як правильно ми зробили тоді! Адже Аня, як тільки дізналася, що мати має будинок, стала налагоджувати з нею ставлення. Материнське серце розтануло, але щойно Аня дізналася, що будинок оформлений на мого чоловіка – від нахабної золівки і слід пропав.