Анні було вже тридцять шість років, і вона мешкала у Швейцарії. Завдяки гарній освіті та працьовитості вона змогла перебратися туди за робочою візою. Саме на чужині їй судилося зустріти kохання. Нині вона почувала себе абсолютно щасливою жінкою. Нещодавно їй зателефонував kолишній однокласник та запросив на 20-річчя після випуску, старий клас збирався зібратися та відсвяткувати це у ресторані.
Вона була вкрай здивована цим дзвінком. Після нього вона багато думала і вирішила написати пост у своїх соціальних мережах, в якому зверталася до своїх kолишніх однокласників: «Минуло вже 20 років після закінчення школи, мене тішить, що спогади про неї згодом тліють і йдуть у минуле.
Хоча я досі іноді здригаюся, коли хтось торкається мене зі спини. Різко обертатися стало інстинктом. У шкільні роки, якщо цього не робити, я ризикувала отримати чимось у спину та впасти. Так було аж із другого класу. Чесно кажучи, я ніколи не знала, чим заслужила на таке ставлення з вашого боку. Але мене цькували всі 10 років, а потім я таки вмовила батьків, щоб мене перевели до іншої школи. Це була найрадісніша подія мого дитинства. Вибачте, але жодного бажання зустрічатися з вами немає».