Я на останньому місяці ваrітності. Гуляти одній важко, тому чоловік завжди супроводжує мене, коли має вихідний. Тому суботи та воскресіння я чекала з нетерпінням. Ми гуляли кілька годин, а потім удома, влаштовуючись на дивані, дивилися кіно і їли попкорн. Ось і цієї неділі ми гуляли парком. Я вже почала втомлюватись і захотіла додому. У нас було два шляхи: довгий, це якщо повернутися тим самим шляхом, яким ми дійшли сюди, і коротше, спуститься схилом, розкоченим санками. Так як нагорі нікого не було, а значить ніхто не катається, ми вирішили зрізати шлях.
Вже майже дійшли до низу, як мені ззаду, у ноги врізалися санчата. – Мамочки! – тільки й встигла скрикнути я, як вnала п’ятою точкою в сніг. Поруч стояв хлопчик років сім і реготав. Чоловік підскочив до мене. – З тобою все гаразд? Хлопчику, обережніше треба бути! – Ану не кричи на мого сина! – Зверху спускалася його мати і крила нас нецензурними виразами. – Ти свою базарну хлібалку прикрий, тварюка! – зірвався мій чоловік. – Ругаєшся, замість прощення попросити! Твоє щеня наїхало на ваrітну жінку! Розумієш, чим це могло скінчитися і для неї, і для твого сина?
– А мені начхати ваrітна чи ні. Могла б удома сидіти. Нема чого ходити там, де діти катаються! -nродовжувала виступати це матуся. – Це тебе, вівцю тупу, не можна в люди випускати! Он нагорі, нормальні люди і нормальні діти стоять, чекають, поки ми з гірки підемо. А твоєму щеняті не терпілося! Гарний настрій був зіпсований геть-чисто. Через цю хамку, яка не побажала притримати свого сина, як це зробили інші, адекватні батьки, мені було дуже приkро. Тому й традиційне кіно з попкорном мені не принесло радості. Ну чому, якщо в когось не життя, а каторга, то він та іншим намагається зіпсувати настрій? Як і вчинила ця базарна баба.