Виходячи заміж за Тимура, я була в курсі того, що він має двох дітей від першого шлюбу: дочку дев’яти років, і сина – семи. Після нашого весілля чоловік іноді приводив їх до нас. Але ні я їх, ні вони мене не цікавили. Чужі діти, чужа тітка. Їхня присутність у нашій квартирі мене дратувала. Вони не вміли поводитися. Через два роки у нас із Тимуром наро дилася донька. Коли дитині виповнився рік, ми вирішили повезти її до моря. У чоловіка саме утворилася відпустка, і ми вирішили скористатися моментом. До nодорожі ми підготувалися ґрунтовно, адже нам там мало бути з маленькою дитиною.
Моя мама пропонувала дочку залишити їм, боя чись, що вона важко перенесе nодорож. Однак мій чоловік заперечував. За тиждень до поїздки Тимур сказав: – Я хотів би, щоб і мої старші діти поїхали з нами. – Я хочу відпочити, а не стежити за чужими дітьми. Тим більше , такими невихованими, – сказала я. З його кислої міни я зрозуміла, що не догодила йому з відповіддю. Я запідозрила, що ідею взяти старших дітей підказана чоловікові його kолишньої. – Ну добре. Значить, поїдемо втрьох, як і було вирішено, вирішив закрити він тему.
– Мені твоя реакція була цікавою. – Тобто таким чином ти мене перевіряв? А якщо я візьму і ображусь? – Все все. НЕ починай! Зі старшими поїдуть мій батько з матір’ю. Вони з радістю відвезуть онуків на море, – сказав Тимур. Ось до моєї доньки вони не прийдуть, а онуків від першого шлюбу їхнього сина, вони на море відвезуть із радістю?! Це, у поєднанні з перевірками від чоловіка, справді коштувало того, щоб образитися. Я образилася. А потім образа почала рости доки не доросла до роз лучення. У результаті ми з дочкою залишилися вдома, а діти Тимура відпочили на морі з бабусею та дідусем.