Якось мені подзвонила подруга Люда. Вона вже кілька років жила за кордоном, ми між нами не мали жодного зв’язку. Люда повідомила мені, що заробила достатньо грошей, щоб куnити собі машину та квартиру на батьківщині, повернулася – і хотіла прийти до мене у гості. Наступного дня я зустріла подругу на вокзалі. Вона сказала, що хоче брати квартиру саме у нашому районі, тож попросила мене доnомогти. Оскільки я працюю хірурrом, викликати мене можуть кожну секунду.
Так і сталося. Тож я попросила чоловіка показати Люді наш район. Увечері, коли я повернулася додому, то застала чоловіка та подругу на кухні. Вони мило розмовляли, а мене покривала лють, побачивши всю цю картину. Але я взяла себе в руки і переконала себе, що просто накручую. Пізно вночі подруга сказала, що не на все надивилася, тож попросила влаштувати ще одну екскурсію.
Але вранці наступного дня мене знову викликали на операцію, тож я сказала подрузі погуляти однією. За кілька годин я дізналася, що чоловік взяв на роботі відгул, щоб не залишати нашу гостю одну. Зараз я ревную чоловіка до Люби. Іноді мені здається, що вони не помічають моєї присутності в кімнаті або за столом. Але що вони роблять, коли мене нема вдома? Запитувати подругу я про це не хочу. Раптом нічого між ними немає – і я просто здамся їй божевільною. Як би там не було, у мене зараз тільки одна мрія: щоб Люба якнайшвидше з’їхала з мого будинку.