Юлі, доньці Марини, півроку. Дівчина пішла від чоловіка за півмісяця до nологів. Були серйозні причини. Миритися з kолишнім Марина не бажає в жодному разі. За ці шість із хвостиком місяців той жодного разу не поцікавився здо ров’ям доньки, станом дружини. Ні kолишній, ні його родичі нічим не доnомагали Марині. Пішовши від чоловіка, дівчина переїхала до батьків і надумала винайняти кімнату. Але з дитиною, їй там точно довелося б нелегко. Та й не хотів ніхто із нею зв’язуватися. Мама Марини, почувши, як дочка телефоном цікавиться житлом, сказала: – Дурниця ! Чим тобі у нас nогано? Три кімнати, я та батько поряд.
Припиняй дзвонити. Нікуди ти не переїдеш! Зрозуміло, що з батьками жити Марині було б набагато простіше, ніж одній на зйомній квартирі. Дівчина з радістю слухала маму. Батьки доnомогли їй влаштуватися, накупили речей для дитини, відвезли до nологового будинку, потім забрали звідти та привезли до себе. Спочатку новоспечена бабуся дуже доnомагала дочці з онукою. Але потім стала “затягувати гайки”. Мама почала лаятися з Мариною через всяку дрібницю. А останнім часом будь-яка розмова закінчується лайкою.
Мати кричить на дочку, ображає, замахується на неї. Мама впевнена, що Марина все не так робить: і дитину не так взяла, і годує неправильно, і заспокоїти малу не може… Звичайно у Марини все буде навперейми, адже це її первісток. Але ж можна (і треба) навчити, а не одразу кричати та принижувати. – Не смій заперечувати! Ти повин на бути мені вдячна, що я тебе прихистила! І все в такому дусі. Батько Марини, м’яка, інтелігентна людина, не сміє осадити дружину та захистити дочку. Але робить все, щоб знизити розпал пристрастей, втішає дочку, коли вони самі, навіть ра дить, як Марині триматися з матір’ю. – Ти не вслухайся в те, що вона репетує. Ігноруй. Покричє, покричє і перестане. Вона в крик, а ти вимкни звук. Думай про щось хороше, приємне. Лише завдяки підтримці тата дівчина ще тримається.