Цього року після побажань свекрухи «щастя та любові» пішли одразу претензії на кшталт: – Ну, скільки ви можете заощаджувати? Поживіть для себе. Ви, що, думаєте в іншому житті будете цими грошима насолоджуватися? Ні, дорогі мої, іншого життя не буде, насолоджуйтесь цим. А вся справа в тому, що свекри ні в яку не приймають нашої з чоловіком позиції щодо грошей. Ми з чоловіком вже як 2 роки накоnичуємо на свою власну квартиру, і заради цього дуже часто відмовляємося від грандіозних свят та будь-яких урочистостей.
Ми не робили це через силу, ні, ми з ним і так не любили весь цей блиск та шик. Просто вирішили, що і для своїх нічого влаштовувати не будемо. Як я вже писала, свекри, а конкретніше свекруха, ніяк не хочуть увійти до нашого становища. Свекрусі аби було, де потанцювати і чого поїсти, про решту вона не турбується. Ще одним слабким місцем свекрухи є онуки… яких вона не має. Вона вже як маніяк вимагає у нас дітей, а ми спочатку хочемо з житлом розібратись і лише потім думати про них.
Я вважаю, що в цій ситуації наша позиція – найправильніша, а то бувають багатодітні сім’ї, де народ жують дітей, думаючи, що їм родички доnоможуть, а потім ці дітки опиняються у дитбудинkах через жахливі умови життя з батьками. Загалом, поки я намагалася пояснити, чому ми вирішили не святкувати день народ ження чоловіка, вона перейшла до теми дітей, а як тільки я почала пояснювати, що ці два моменти взаємопов’язані, свекруха поклала трубку. Ну, так і живемо… куди ми дінемось?