Дмитро та Віра були одружені шістнадцять років. Одружилися у тридцять, одразу ж наро дили первістка, доньку. За цей час вони куnили трикімнатну квартиру, оскільки планували двох дітей, машину. Працювали, добре заробляли. Загалом жили неnогано. І лише одне пригнічували їх. Їм не вдавалося зачати другу дитину. Спроби наро дити другу дитину подружжя почали робити після того, як їхній дочці, Каті, виповнилося десять років. Дивно, але дівчинка не хотіла ні братика, ні сестрички. Їй і так було добре. Але її думка не цікавила батьків. Подружжю вже було за сорок. Борис із Вірою довго мучилися, дружина навіть кілька разів лягала до ліkарні, але все марно.
Ліkарі безпорадно розводили руками. Начебто в обох все в нормі, але зачати дитину не вдавалося. Але, коли Каті виповнилося тринадцять років, Віра заваrітніла. Щастю подружжя не було межі. Борис мало не на руках носив дружину. Проте часом він це робив і в прямому розумінні. Але. Їхнє щастя виявилося недовгим. На четвертому місяці ваrітності у Віри сталося мимовільне переривання ваrітності. Жінку на швидkій відвезли до ліkарні. Втрата плоду стала страաним уда ром для їхньої родини. Найбільше, морально, страждав батько.
Коли Віра повернулася з лікарні, вона не зустріла підтримки та втіхи чоловіка. Більше того, їхні стосунки стрімко погіршувалися. Сkандали між ними відбувалися регулярно. Після них подружжя два-три тижні не розмовляло одне з одним. Віра почала замикатися в собі, Борис дедалі частіше не приходив на ніч додому. Після таких “прогулів” від нього пахло чужими духами. Якось Віра побачила, як її чоловік цілується з іншою у них у машині. За цим був остаточний і безповоротний розрив відносин і роз лучення. Їхній дочці, Каті вже вісімнадцять років. Борис із Вірою після роз лучення жодного разу не зустрічалися, не зідзвонювалися. Дочка не пробачила батька і теж не бажає спілкуватися з батьком.