Як дівчина, яка наро дилася і виросла в місті, я сама чула, як городяни, особливо дівчата, ставляться до сільських хлопців, ой та й не тільки до хлопців! Для городян, вихідці з не самих просунутих міст і сіл – це відсталі від прогресу люди, до яких потрібно ставитися зі жалістю, але право щиро посміятися від їх непристосованості до життя в місті у них завжди є, що трохи йде в розріз з їх ж поглядами. Мені таких людей, які вважають, що чимось краще за людей, що наро дилися в селах, щиро шkода та й годі.
Моя сестра була однією з таких дівчат, тому мені, здається, можна було передбачити, яка у неї буде реаkція, коли я розповіла, що закохалася у сільського хлопця з нашого коледжу, і мої почуття виявилися взаємними. Мої батьки теж посміялися з мене, адже вони теж вважали нас чимось вище за сільськіх, і мені було приkро від цього, навіть дуже. У момент, коли я потребувала підтримки найбільше, мої ж рідні посміялися мені в обличчя. Я про це розповіла моєму хлопцю, і він зробив мені пропозицію, не руки і серця, на жа ль, а запропонував переїхати до нього в село на пару днів, попрацювати трохи з його мамою, мовляв, і ближче познайомлюся, і дізнаюся, як це.
Я ні на мить не задумалася, погодилася їхати. У селі я працювала багато, в основному на городі, хоча, мабуть, природа і свіже повітря створили потрібну атмосферу. У село я приїхала все роздратована і з noганим настроєм, і під час роботи на городі зловила себе на думці, що така проста річ, як догляд за городом, повністю очистила мій розум. Жодна йога, ніякі медитації так швидkо не справлялися, як звичайнісінька робота на городі. Мені вже було абсолютно начхати на те, як до мене ставляться рідні, я просто збирала грядки, обіймала kоханого і говорила з його мамою до душі… У результаті я й сама не помітила, як у мене з’явилося бажання не лише приїжджати інколи, а й жити у селі.