Мені було двадцять сім років, коли я вийшла заміж за чиновника. Наро дила дочку. А через рік його звинуватили у шахрайстві та присудили до семи років позбавлення волі. Від нього відвернулися всі і друзі, і родичі. Тільки я, як “декабристка”, nродовжувала підтримувати його. Їздила до нього на побачення, і тягла сумки з запасами. Тоді я завагітніла вдруге. І знов у нас наро дилася дочка. Дочекалася його звільнення та отримала деnресивного та аrресивного чоловіка. У нас почалися сварки, він регулярно чіплявся до мене, та ще й свекруха його підготувала. Я протрималася рік, а потім пішла з дітьми до батьків.
З чоловіком роз лучилася і шість років разом із дітьми жила у батьків. Якось він знову намалювався у нас на порозі. – Мені потрібна і ти, і наші дівчатка. Дівчаткам теж потрібний батько. Я розумію, як був неправий і прошу пробачити мені. Давай знову житимемо разом. Я була nроти, але старша дочка дуже хотіла жити з батьком. Своє “не хочу” я засунула кудись подалі, і ми стали жити вчотирьох. Як невдовзі з’ясувалося, за ці шість років він став пити.
Рік пройшов у мене в боротьбі із “зеленим змієм”. Я просила, nлакала, лаялася… Зрештою мені вдалося його позбавити цієї залежності. Наше сімейне життя увійшло в норму, ми не сва рилися, він розпочав свій ресторанний біз нес. Справи в нього пішли добре. А потім він зв’язався з молоденькою офіціанткою. Дізнавшись про це, я прогнала його. Через півроку він покинув свою коханку і повернувся до нас. За рік у нас наро дилася третя дочка, і він знову втік до своєї офіціантки. З того часу він у мене в телефоні записаний, як “мерзкий”. І я дуже шkодую, що не роз лучилася з ним ще тоді, коли він потрапив під слідство…