Світлана дивилася у вікно, спостерігала за тим, як падає листя. Їй вже майже 50, родину вона так і не створила, все життя прожила з мамою. Мама вже стара, їй 80. Зважаючи на все, їй випав останній шанс здобути щастя. Нещодавно вона познайомилася зі своїм новим сусідом. Андрій був її ровесником, чоловік міцний, симпатичний.
Мимоволі Свєта згадала, як поводиться мама, коли Андрій до них у гості приходить. Їй не подобається ідея, що у дочки може хтось з’явиться, тому вона всіляко знущається з чоловіка. Якщо вони одружаться, житимуть у квартирі Свєти, бо в Андрія тільки дача. Квартира у неї велика, простора, але Ірина Вікторівна їм життя не дасть. А ось Свєті дуже хочеться сім’ю. Мама у неї примхлива, з віком стала дуже егоїстичною.
Коли вона поділилася своїми переживаннями з Андрієм, він запропонував здати матір у дім для людей похилого віку. -Повір мені, нічого страաного в цьому немає, мій батько там уже два роки живе. Йому там добре, його доглядають. Але Світлана не могла уявити, як можна відправити в таке місце батька. Адже мама – це мама – незалежно від усього. Світлана підійшла до спальні Ірини Вікторівни, подивилася на те, як мирно вона спить. Зважаючи на все, від ідеї про сім’ю потрібно відмовитися.